Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

У першому ящику чи, радше, пластмасовому контейнері для транспортування зберігалася далекобійна снайперська гвинтівка, тікка ТЗ тактичного застосування, про яку зазвичай казали, що вона належить до окремої категорії: своєї власної. Розібрані частини цієї зброї, до яких додано оптичний приціл та обойми, були акуратно складені у пенопластових футлярах.

У другому ящику, полімерній скриньці з пружинними замками, зберігався напівавтоматичний пістолет системи «Safe Action», ґлок 21, 45 калібру. Чудова зброя, яку подарували колеги, коли він вийшов у відставку, обладнана «тактичною лампою» — ксеноновим ліхтариком і лазером, приладнаними до ствола.

Заглянув він і до наступного футляра. У ньому був пістолет зіґзауер П220, калібру 9 міліметрів. Напівчорний, напівхромований, наділений красою скульптури Бранкузі[94] і точністю сучасної зброї.

В останньому футлярі зберігався револьвер Манюрена, калібру 3,57, що супроводжував його понад двадцять років.

Каздан поповнив своє озброєння сльозоточивим аерозолем, на якому була наліпка «Національна поліція», і телескопічним кийком. Склавши цей арсенал у спортивну сумку, став обмірковувати можливості нападу на анклав «Колонія». Так чи інак він мав проникнути на територію маєтку й вирвати молодого вовка з лабет секти.

Протягом якоїсь короткої миті він думав про те, чи варто залучити до цієї операції кваліфіковані поліційні сили. Колег із РЕЙДу. Але на якій підставі? Він не має жодної леґітимності. Не має він також жодного доказу, який би підтверджував вину «Колонії». До того ж ця територія була поза юрисдикцією поліційних властей. Їм би довелося звертатися до жандармерії, а ті.натомість мали б сконтактуватися з ГВНЖ.[95] Але навіть цей демарш нічого не дав би. «Колонія Асунсьйон» захищена своїм статусом. Реально тільки Ке-Д’Орсе, міністерство закордонних справ могло ухвалити рішення про таку акцію. Далі він прикинув можливість сконтактувати з людьми, які мають офіційне доручення розслідувати цю справу. З Маршельє у Бригаді кримінальних розслідувань. З хлопцями зі Служби держбезпеки та з Управління контррозвідки. Тими, що поставили мікрофони в помешканні Ґетца. Зрештою, ті хлопці мали щось знати. Але як зробити все це дуже швидко? Поки Каздан переконуватиме їх у серйозності ситуації, Волокін може потрапити в лапи божевільних лікарів громади.

Каздан повернувся до сейфа. Узяв там кілька упаковок із набоями. Коли закривав спортивну сумку, йому спала ще одна думка. П’єр Роша. Мер Арро. Ковбой Коса, який теж керував громадою, що жила в самому осередді тих степів. Селяни, пастухи, фермери, нащадки знаменитих сімдесятих,[96] які, схоже, мають серйозні претензії до Гартмана та його банди. Ці озброєні чоловіки могли б надати йому істотну допомогу, якби дійшло до справжньої битви.

Каздан дав собі час, аби прийняти душ, поголитися, потім одягся якнайтепліше. Спідній одяг марки «Ґортекс». Вовняний светр. Лижні штани. Прямуючи до вхідних дверей, він помітив одну деталь на письмовому столі, що зупинила його. Довга стрічка паперу, що вилізла з факсу й сягала майже до підлоги.

Спочатку він не зрозумів, що то таке.

Потім пригадав. Список дітей-співаків «Колонії Асунсьйон», надісланий парохом церкви Святого Спасителя, що в околицях Арля. Список, який він просив надіслати йому позаминулого вечора.

Каздан вірив у інстинкт. Він не міг би назвати якесь розслідування, успішно завершене лише завдяки силі його інтуїції, але він завжди в неї вірив. Внутрішній голос наполегливо нашіптував, щоб він пішов і поглянув на ті списки дітей — співаків церковного хору минулих років…

Він поклав сумку на підлогу й зайшов до кабінету.

68

Аміо Віктор

Бабукшем Поль

Боннані Тома

Брей Флоріан

Вернер Луї

Волокін Седрик

Ґайон Рафаель

Дюбуа Франс

Зембо Ділан

Кантен Еммануель

Кузьма Антоні

Леклерк Матьє

Муане Макси0

Пеловскі Люка

П’єра Ґійом

Плансе Бертран

Раболь Тео

Tie Жак-Марі

Шарве Жюльєн

Шрік Лоік

Одного погляду вистачило, щоб помітити головне. Неймовірно.

Це був список того хору «Колонії Асунсьйон», який приїхав до церкви Христа Спасителя вперше 1989 року. Каздан похитав головою, відмовляючись повірити очам. Неможливо. Надто фантастично. Надто незбагненно. Одне слово — надто.

Казданові було знайоме одне ім’я в тому списку.

І саме його він сподівався там побачити в останню чергу: Седрик Волокін.

Волокін у свої одинадцять років співав у тому зловісному хорі!

Стримуючи подих і думку, Каздан переглянув інші списки, тримаючи довгу паперову стрічку в тремтячих пальцях.

1990.

Седрик Волокін.

1991.

Седрика Волокіна у списку немає.

Отже, хлопець належав до секти протягом двох років. Щонайменше. Потім його там не стало. Каздан випустив повітря, яке затримав у легенях, і опустився на стілець біля письмового столу. Людський розум неспроможний прийняти водночас кілька істин. Каздан, прикипівши поглядом до списку, спробував поєднати факти, які стали для нього очевидними, після того як він побачив це ім’я, видрукуване на факсовому папері.

Якщо у хронологічному порядку…

Перед тим, як вони почали працювати спільно, Каздан навів довідки про молодого детектива. Ґрескі, командир Бригади захисту малолітніх, висловив припущення, що Волокін пережив якусь травму в дитинстві. Пережив шок, який зробив його чутливим до тих справ, що мали стосунок до малолітніх. Протягом тих днів, які вони провели разом, Каздана не залишала переконаність у