Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але ж ви танцюєте не так! Ви танцюєте не так! Танок — це втілення. В танку не ляльковод на чолі й веде за собою тіло, а веде саме тіло, тіло зі своєю душею, своєю тілесною душею. Адже тіло знає! Воно знає! Коли тіло відчуває всередині ритм, йому не треба думати. Ось такі ми, коли ми люди. Ось чому дерев’яна лялька не здатна танцювати. Дерево не має душі. Дерево не здатне відчувати ритм.
Тож я й запитую: як цей ваш чоловік може бути видатною людиною, якщо він не людина? Це серйозне питання, це вже не жарт. Чому, по-вашому, я як жінка не могла відповісти йому? Чому, по-вашому, я робила все, що могла, щоб не підпускати до нього доньку, поки вона ще юна й не має ніякого досвіду, що керував би нею? Бо від такого чоловіка не може бути ніякого добра. Кохання: як можна бути видатним письменником, коли ви нічого не знаєте про кохання? Думаєте, я можу бути жінкою і не знати своєю плоттю, яким коханцем буде той або той чоловік? Скажу вам: я здригаюся від холоду, коли думаю, знаєте, про інтимність із таким чоловіком. Не знаю, чи він одружився коли-небудь, та якщо одружився, я здригаюся на думку про жінку, яка вийшла за нього заміж.
— Так, уже пізно, наша розмова затяглася, ми з колегою вже повинні їхати. Дякую, сеньйоро Насіменто, за час, який ви так ласкаво надали нам. Це було якнайлюб’язніше з вашого боку. Сеньйора Ґрос запише нашу розмову на папері й підправить переклад, а потім я надішлю її вам, щоб з’ясувати, чи хотіли б ви що-небудь змінити, додати чи вирізати.
— Розумію. Звичайно, ви кажете мені, що я можу змінити запис, щось додати або вирізати. Але як багато я можу змінити? Чи можу я змінити ярлик, що висить у мене на шиї і повідомляє, що я одна з жінок Кутзее? Чи дозволите ви мені скинути цей ярлик? Чи дасте мені відірвати його? Думаю, що ні. Адже це зіпсувало б вашу книжку, і ви б не дозволили такого.
Але я буду терпляча. Я почекаю й побачу, що ви пришлете мені. Можливо — хто знає? — ви з повагою поставитеся до моїх слів. Крім того, — дозвольте мені признатися, — мені цікаво побачити, що інші жінки в житті цього чоловіка розповідали вам, інші жінки з ярликами на своїй шиї, — чи вони теж бачили, що цей їхній коханець мов дерев’яний? Адже, знаєте, ось як, по-моєму, ви мали б назвати свою книжку: «Дерев’яний чоловік».
[Сміх.]
— Але скажіть мені, знову-таки серйозно, чи цей чоловік, що нічого не знав про жінок, писав коли-небудь про жінок, а чи писав тільки про таких затятих чоловіків, як сам? Я запитую, бо, як уже казала, я не читала його.
— Він писав і про чоловіків, і про жінок. Наприклад, — це може зацікавити вас, — є книжка під назвою «Ворог», у якій героїня після кораблетрощі живе рік на острові неподалік від бразильського узбережжя. В остаточному варіанті вона англійка, але в першому варіанті він зробив її бразилійкою.
— І яка жінка ота його бразилійка?
— Що я можу сказати? Вона має багато добрих рис. Вона приваблива, винахідлива, має залізну волю. Вона гасає по всьому світу, шукаючи свою зниклу малу доньку. В цьому й полягає суть роману: в пошуках доньки, які беруть гору над усіма іншими питаннями. Як на мене, ця героїня гідна захвату. Якби я був прототипом із таким характером, я б пишався.
— Я прочитаю цю книжку й сама побачу. Тож яка її назва?
— «Ворог». Її перекладено португальською мовою, але, гадаю, наклад уже продано. Якщо хочете, я пришлю вам примірник англійською.
— Авжеж, присилайте. Я давно не читала англійських книжок, але мені цікаво побачити, що з мене зробив той дерев’яний чоловік.
[Сміх.]
Інтерв’ю проведено в Сан-Паулу в Бразилії в грудні 2007 р.
Мартін
— В одному зі своїх останніх записників Кутзее розповідає про першу зустріч із вами того дня 1972 року, коли з вами обома проводили співбесіду як із кандидатами на посаду викладача Кейптаунського університету. Та розповідь займає лише кілька сторінок — я прочитаю її вам, якщо хочете. Думаю, вона мала потрапити до третього тому спогадів, що так ніколи й не вийшов у світ. Як ви побачите, Кутзее дотримується тієї самої риси, що й у «Дитинстві» та «Юності», коли не герой розповідає про себе, а про нього розповідають у третій особі.
Ось що написав Кутзее.
«Задля співбесіди він підстригся. Підрівняв бороду. Одягнув піджак і краватку. Якщо він і не став Містером Статечністю, то принаймні вже не скидався на дикуна з Борнео.
У приймальні чекали ще два кандидати на посаду. Вони обидва стояли коли вікна, що виходило на садки, і стиха розмовляли. Вони, здається, знали один одного або принаймні вже встигли познайомитись».
— Ви не пригадуєте, хто був тією третьою особою, ні?
— Він був зі Стелленбоського університету, але я не пам’ятаю його ім’я.
— Далі Кутзее пише: «Це по-британському: звести претендентів докупи і побачити, що станеться. Йому доведеться знову звикати до британських звичаїв вести справи, до всієї їхньої брутальності. Британія — тісний корабель, напханий до самого планшира. Пес пожирає пса. Пси гарчать і рвуть один одного, кожен захищає свій шмат території. Натомість американський спосіб пристойний, навіть лагідний. Але ж в Америці більше місця, більше простору для ввічливості.
Кейптаун, може, й не британський, може, дрейфує від Британії щодня далі, проте відчайдушно чіпляється за рештки британських звичаїв. Без цього спасенного зв’язку що сталося б із Кейптауном? Невеличка пристань на шляху в нікуди, місце несамовитого неробства.
Згідно зі списком, що висів на дверях, він мав постати перед комісією як Номер Два. Номер Один, коли його викликали, повільно підвівся, вибив люльку, поклав її, мабуть, у футляр для люльки й зайшов. Через двадцять хвилин він вийшов, на обличчі годі було щось прочитати.
Тепер його черга. Він заходить, і йому показують на місце в кінці довгого столу. На далекому краї сидять його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.
