Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

пацюка, поки не примудрилася махнути вільною рукою та

схопити жінку за горло.

Запанікувавши, Наомі зметнула долонею до клешні. В неї

округлилися й заблищали очі. Мельбі варто було клацнути

пальцями, щоб скрутити їй шию, і вони обидві це чудово

розуміли. Її переповнили відчуття тріумфу та безмежної радості.

Може, Голдена тут і немає, зате в неї його коханка. Вона забере

в нього дорогу людину, як він забрав у неї батька. Це вже навіть

не бійка. Це правосуддя.

Обличчя поясанки налилося кров’ю, її дихання стало шорстке

й стиснене. Мельба вишкірилася, смакуючи момент.

— Це все через нього, — промовила вона. — Він сам накликав

на себе все це.

Поясанка дряпалася в полоні меха. Зі старої рани юшила кров, або ж це клешня вже порвала їй шкіру. Мельба ледь-ледь

стиснула пальці, немов пушинка посунулася. Сервомеханізми

клешні задзижчали й зсунули її стулки ще на якийсь міліметр.

Поясанка спробувала була щось сказати, протиснувши останнє

слово в майже розчавлену трахею, але Мельба знала, що не

можна їй давати говорити. Не можна давати їй просити

помилування чи ридати. В іншому разі, зрозуміла дівчина, вона

не впевнена, чи зможе довести справу до кінця. «Співчуття для

слабаків», — нашіптував їй на вухо голос батька.

— Ти Наомі Наґата, — промовила Мельба. — Мене звуть

Кларісса Мельпомена Мао. Ти зі своїми людьми напала на мою

родину. Усе, що тут відбулося. Усе, що має статися. Це все через

вас.

В очах поясанки тьмяніло світло. Вона дихала ривками.

Лишилося просто стиснути. Лишилося стиснути руку в кулак

і зламати їй карк.

З останніх сил поясанка підняла вільну руку й показала їй

непристойний і непокірний жест.

Аж раптом тіло Мельби завібрувало, немовби вона потрапила

під струмінь пожежного рукава. Голова відкинулася назад,

спина вигнулася дугою в неприродний бік. Руки розкинулися по

боках, а пальці ніг скрючилися, поки, здавалося, ось-ось не

поламаються. Дівчина почула, що кричить. Лапи меха

розлетілися в сторони й застигли, лишивши її розіпнутою в цій

металевій формі. Вібрація припинилась, та рухатися вона не

могла. Хай там як їй кортіло, м’язи не реагували.

Наомі відлетіла до стіни навпроти — суцільний згусток

тяжкого дихання й крові.

— Хто ви така? — прохрипіла Наомі.

«Помста, — подумала Мельба. — Я твоя втілена смерть». Та

відповідь пролунала в неї з-за спини.

— Анна. Мене звуть Анна. З вами все гаразд?

Розділ двадцять восьмий. Анна

Жінка — Наомі Наґата — відповіла, викашлявши червону

кульку крові.

— Яка ж я дурепа, ти поранена! — промовила Анна і підпливла

до неї повз Мельбу, яка все ще конвульсивно смикалася. Її вона

мусила відштовхнути до протилежної стінки відсіку. Дівчина

й мех продрейфували в тому напрямку, стукнулися об переділку

й зупинилися на відстані кількох метрів від неї.

— Аварійна шафка, — прохрипіла Наомі і показала на червону

панель у стіні. Анна відчинила її та побачила ліхтарики, різний

інструмент, а ще червоно-білу сумку, схожу на ту, яку Тіллі

носила на борту «Прінса». Поки вона діставала з неї бинти

й балончик кровоспинного спрею для страшної рани, що Наомі

мала на плечі, поясанка сама роздобула кілька шприців-ампул

і один за одним вколола їх собі економними й діловитими

рухами. Коли Анна перемотувала верхню частину тулуба Наомі, то відчувала, що й у неї також щось рветься в плечах, тому мало

не попросила однієї ампули для себе.

* * *

душпастирської підтримки людям із наркотичною залежністю.

Інструктор, медбрат психіатричної клініки на ім’я Ендрю Смут, повсякчас повторював одну й ту саму тезу: наркотики не тільки

приносять задоволення чи завдають болю. Вони змінюють

когнітивні процеси, знімають гальмівні реакції, і при цьому —

скоріше так ніж ні — гіпертрофуються найгірші звички та

схильності, те, що він називав «їхнім патологічним ходом».

Інтроверти ще глибше пірнають в себе, а агресивні люди

вдаються

до

насильства.

Імпульсивні

—

стають

ще

імпульсивнішими.

Тоді Анна на рівні інтелекту зрозуміла його посил. На третій