Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Тим разом я була маленькою полохливою дівчинкою, що ледве досягла підліткового віку. Тепер я доросла. Я можу вбити тебе, коли захочу.

Вона втупилася поглядом у цятку на стіні позаду Телебор’яна, підібрала цифри і математичні знаки, що впали додолу, і почала заново вибудовувати рівняння.

Доктор Петер Телебор’ян роздивлявся Лісбет Саландер з непроникним виразом обличчя. Він не став би психіатром з міжнародною славою, якби не розумівся на людях і не мав здібності читати почуття і настрої. Телебор’ян відчув, що в кімнаті повіяло холодом, але витлумачив це як знак того, що під зовнішньою незворушністю пацієнтка приховує страх і сором. Він визнав це позитивною ознакою того, що вона все-таки реагує на його присутність. Його також обрадувало, що її поведінка анітрохи не змінилась. У суді вона сама підпише собі вирок.

Перед тим як піти з «СМП», Еріка Берґер мала зробити останню справу — сісти і скласти службову записку співробітникам. Вона почала писати, перебуваючи в розшарпаних почуттях, і, всупереч здоровому глузду, у неї вийшло аж дві сторінки формату А4, на яких вона пояснювала, чому йде з «СМП», і висловлювала свою особисту думку про деяких людей. Знищивши весь цей текст, Еріка почала заново, у більш діловому тоні.

Петера Фредрікссона вона згадувати не стала. Інакше весь інтерес зосередився б на ньому і справжні причини потонули б у скандалах на тему сексуальних переслідувань.

Еріка навела дві причини свого звільнення. Головним було те, що, запропонувавши урізати зарплати й бонуси керівникам і власникам, вона наштовхнулася на потужний спротив. Замість цього її змушували почати роботу в «СМП» з великого скорочення персоналу, що, з її точки зору, не лише було порушенням раніше даних нею обіцянок, але й зводило нанівець будь-які спроби в перспективі змінити газету і зміцнити її становище.

Другою причиною було викриття Берґшьо. Вона пояснила, що він розпорядився зам’яти цю історію і тим самим порушити її обов’язок як журналіста, після чого в неї не залишалося вибору і вона визнала себе зобов’язаною покинути редакцію. На закінчення вона робила висновок, що проблеми «СМП» полягають не в персоналі, а в керівництві.

Еріка один раз перечитала службову записку, виправила орфографічні помилки і розіслала її електронною поштою всім співробітникам концерну. Зробивши копію, вона відправила її до журналу «Пресенс тіднінґ» і до органу профспілки «Журналістен». Потім упакувала свій лептоп і пішла до Андерса Хольма.

— До побачення, — сказала вона.

— До побачення, Берґер. Працювати з вами було жахіттям.

Вони посміхнулися одне одному.

— У мене залишилася остання справа, — додала Еріка.

— Яка?

— Юханнес Фріск працює за моїм дорученням над одним матеріалом.

— І жоден собака не знає, що він робить.

— Підтримайте його. Він уже досить багато чого зробив, і я зберігатиму з ним контакт. Дайте йому закінчити роботу. Гарантую, що ви від цього лише виграєте.

У нього зробився задумливий вигляд. Потім він кивнув.

Потискувати одне одному руки вони не стали. Еріка поклала Хольму на письмовий стіл пропуск до редакції, спустилася в гараж і забрала свою машину. На початку п’ятої вона припаркувалася поблизу від редакції «Міленіуму».

Частина 4

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

1 липня — 7 жовтня

Попри численні міфи про амазонок в античній Греції, Південній Америці, Африці та інших місцях, є лише один історичний, документально підтверджений приклад існування жінок-войовниць. Це жіноча армія, що існувала в народності фон у західноафриканській Дагомеї, теперішньому Беніні.

Про цих жінок-войовниць нічого не написано в офіційній військовій історії, про них не знято жодних романтичних фільмів, і на сьогодні про них згадується хіба що в давніх історичних виносках. Про цих жінок існує одна-єдина наукова праця: Stanley В. Alpem, Amazons of Black Sparta (Hurst & Co Ltd, London, 1998). А це ж була армія, здатна зрівнятися з будь-яким елітним військом окупаційних властей того часу, що складалося із солдатів-чоловіків.

Коли точно була утворена жіноча армія народності фон, невідомо, але деякі джерела датують її XVII століттям. Спочатку вона була королівською лейб-гвардією, яка виросла в корпус із 6000 солдатів, що мали напівбожественний статус. Але призначені вони були не для окраси. Трохи більше 200 років вони становили головну ударну силу народності фон у боротьбі проти європейських колонізаторів, що вторгалися на їхні землі. Їх побоювалося французьке військо, яке вони неодноразово перемагали в битвах. Розбити жіночу армію вдалося лише в 1892 році, коли Франція привезла на кораблях сучасні війська з артилерією, іноземними легіонерами, морським піхотним полком і кавалерією.

Скільки жінок-войовниць загинуло, невідомо. А ті, що вижили, протягом кількох років вели й далі партизанські дії, і ще в 1940-х роках були живі ветерани тієї армії, їх фотографували і брали у них інтерв'ю.

Розділ 23

П'ятниця, 1 липня — неділя, 10 липня

За два тижні до суду над Лісбет Саландер Крістер Мальм закінчив оформлення книги обсягом 364 сторінки і з сухою назвою «Секція». Обкладинка була синьою, написи на ній — жовтими, а в самому низу Крістер помістив сім чорно-білих портретів шведських прем’єр-міністрів, завбільшки з поштову марку. Над ними нависало зображення Залаченка. Для ілюстрації Крістер скористався паспортною фотографією колишнього шпигуна і так збільшив контрастність, що виступали лише темні частини знімка, мовби тінню вкриваючи всю обкладинку. Дизайн вийшов не дуже вишуканим, але вражаючим. Авторами значилися Мікаель Блумквіст, Хенрі Кортес і Малін Ерікссон.

Була половина шостої ранку — Крістер Мальм пропрацював усю ніч. Його трохи нудило, і він відчував гостру потребу піти додому і поспати. Малін Ерікссон просиділа з ним увесь цей час, вносячи останні виправлення до вже схвалених Крістером сторінок і роздруковуючи текст. Вона вже заснула прямо на дивані в редакції.

Крістер Мальм зібрав у папку документи з фотографіями і зразками шрифту. Потім запустив програму «Тост» і переніс усе на два диски. Один він поклав у редакційний сейф, а другий передав заспаному Мікаелю Блумквісту, який прийшов близько сьомої.

— Йди додому й поспи, — сказав Мікаель.

— Уже йду, — відповів Крістер.

Будити Малін Ерікссон вони не стали, але увімкнули сигналізацію на вході. О восьмій годині на вахту мав заступити Хенрі Кортес. Вийшовши з парадного, вони ляснули один одного по долонях і розсталися.

Мікаель Блумквіст дійшов до Лундаґатан, де знову без дозволу взяв покинуту Лісбет Саландер «Хонду». Не бажаючи довіряти пересилку диска пошті, він особисто відвіз його Яну Чьобіну, директорові друкарні, розташованої в непоказній цегельній будівлі біля залізниці в містечку Моргонгова, неподалік від містечка Сала.

Їхати звідти Мікаель не квапився і почекав, поки в друкарні перевірили, що диск відкривається.