Читати книгу - "Господиня"

Солодощі поскладали в центрі поля. Здавалося, на них накинувся цілий натовп.

— Вандо, — виринув із натовпу Джеймі. В руках у нього було повно батончиків, а під пахвою — пляшка води.

— Дякую. Повеселився?

— Ага. Якби ще й ти пограла…

— Наступного разу, — мовила я.

— Ось ти де… — Іян також приніс повні жмені батончиків.

— А я перший, — вигукнув Джеймі.

— Ого! — поряд із Джеймі з’явився Джаред. Він також прихопив забагато батончиків як на одну людину.

Іян і Джаред обмінялися довгим поглядом.

— А де їжа? — здивувався Кайл. Він стояв над порожніми коробками, роззираючись по печері у пошуках злочинця.

— Лови, — гукнув Джаред і почав жбурляти йому батончик по батончику — прицільно як ножі.

Кайл легко зловив солодощі й підбіг до нас, щоб перевірити, чи Джаред чогось бува не приховав.

— Ось, — мовив Іян, простягаючи братові половину батончиків, але навіть не підводячи на нього очей. — А тепер іди.

Кайл не зважав на нього. Вперше за увесь день він поглянув на мене. В темряві його очі здавалися чорними. З виразу обличчя я не могла нічого прочитати.

Я смикнулася — і від болю в ребрах хапнула ротом повітря.

Іян і Джаред стали переді мною плече до плеча, заступивши мене як завіса.

— Ти чув, що тобі сказали, — мовив Джаред.

— Можна мені спершу дещо сказати? — Кайл протиснувся між ними.

Вони не відповіли.

— Я не розкаююся, — мовив Кайл до мене. — Я досі вважаю, що так і мав учинити.

Іян відштовхнув брата. Кайл похитнувся, але знову зробив крок уперед.

— Зажди, я ще не закінчив.

— Ні, закінчив, — втрутився Джаред. Його пальці стиснулися в кулаки, шкіра на кісточках побіліла.

Тепер на нас звернули увагу всі. У печері стало тихо, веселий гамір ущух.

— Ні, я ще не закінчив, — Кайл здійняв руки, наче здається, і знову заговорив до мене. — Я вважаю, що вчинив правильно, але ти врятувала мені життя. Не знаю чому, але ти все-таки це зробила. Отож життя за життя. Я тебе не вб’ю. Сплачу свій борг таким чином.

— Ти повний бовдур, — мовив Іян.

— А хто з нас закохався в гусінь, братику? І хто з нас бовдур?

Іян, стиснувши кулаки, кинувся до Кайла.

— Я тобі скажу чому, — мовила я голосніше, ніж сподівалася. Але результат мене вдовольнив. Іян і Джаред здивовано витріщилися на мене, але припинили бійку.

Я рознервувалася. Довелося прочистити горло.

— Я не дала тобі впасти, тому що… тому що я не така, як ти. Я не кажу, що я не така, як… люди. Адже багато хто з присутніх вчинив би так само. Тут є хороші й добрі люди. Такі як твій брат, і Джеб, і Док… Я хочу сказати, що я не така, як ти.

Кайл дивився на мене якийсь час, а тоді засміявся.

— Отакої! — мовив він, досі сміючись. Розвернувся і з почуттям виконаного обов’язку пішов по воду. — Життя за життя, — кинув він через плече.

Я не була певна, чи варто йому вірити. Зовсім не була певна. З людей неабиякі брехуни.

Певні комбінації могли гарантувати перемогу. Наприклад, якщо Джаред і Кайл грали в одній команді, ця команда вигравала. Якщо Джаред грав з Іяном, тоді вигравала їхня команда. Я почала була думати, що це Джаред — запорука перемоги, поки не побачила, як двоє братів грають в одній команді.

Спочатку відчувалася незначна напруга, принаймні Іян почувався ніяково в одній команді з Кайлом. Але за кілька хвилин біганини у темряві все налагодилося, запрацювала схема — схема, яка існувала ще задовго до моєї появи на планеті Земля.

Кайл із точністю передбачав кожен наступний крок Іяна, і навпаки. Вони розуміли один одного без слів. Навіть тоді, коли Джаред переманив на свій бік усіх найкращих гравців — Брандта, Енді, Веза, Аарона, Лілі та Меґґі у ролі воротаря, — Кайл з Іяном усе одно вийшли переможцями.

— О’кей, о’кей, — мовив Джеб, перехопивши подачу Енді й затиснувши м’яч під пахвою. — Гадаю, і так зрозуміло, хто переміг. Не хочеться псувати вам відпочинок, але робота чекає… та й, по щирості, я геть знесилів.

Хтось упівсили запротестував, хтось застогнав, але здебільшого люди сміялися. Здається, ніхто по-справжньому не зажурився, що веселощі скінчилися. З того, як дехто сів на землю просто там, де стояв, і схилив голову між коліна, намагаючись відсапатися, стало зрозуміло, що не тільки Джеб утомився.

Люди почали розходитися по двоє, по троє. Мені довелося посунутися й звільнити прохід, щоб вони могли пройти, мабуть, прямуючи на кухню. В печері було темно, майже неможливо встановити, котра година, але, здається, час обіду вже проминув. З-поміж збуджених людей я вирізнила Кайла та Іяна й уважно за ними спостерігала.