Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Останнє літо 📚 - Українською

Читати книгу - "Останнє літо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останнє літо" автора Костянтин Михайлович Симонов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 201
Перейти на сторінку:
добрий.

— Вони вдвох із сапером старанніше від будь-кого іншого все перевірять. Коли щось не так — на їхню ж шию!

— Теж правильно, — сказав Серпілін і, обернувшись, скоса поглянув на полковника, що размашисто, але неквапливо крокував поруч з ним.

У танкіста були голос і манери людини впевненої, що все, що вона робить, вона робить добре, інакше й бути не може.

Танкісти здебільшого хоч і кремезні, але невисокі.

А цей — великий, з довгими руками, що вилазять з обшлагів гімнастерки, з важким довгоносим обличчям, на якому вираз упертості й зосередженості. Суне цим молодим гайком сам чимось схожий на танка.

Минулого разу, коли зустрічалися перед початком наступу, справив враження людини досвідченої. А тепер видався ще й сильним.

Ідучи поруч з танкістом, Серпілін пригадав, як Жуков, коли приїздив у армію перед початком операції, заговорив про одну з невдач на початку війни і висловився про її винуватця: загалом генерал непоганий, але танкових якостей йому бракує!

Що воно таке — танкова якість? Це не просто хоробрість. Хоробрих людей багато. Це свідома рішучість зіткнутися з багатьма невідомими. Загальновійськові начальники все-таки керують наступом, рухають його вперед, самі перебуваючи позаду. Так воно й має бути, якщо не виникло виняткових обставин. А танковий начальник — не позаду, він усередині тієї сили, яку дано йому в руки.

Всередині в ній входить у прорив, всередині в ній просувається по німецьких тилах, керує своїм залізним кулаком, сидячи всередині в ньому! — Скільки вам треба часу, щоб зібрати командирів батальйонів і рот, ваших і самохідників? — спитав уголос Серпілін.

— Десять хвилин, — відповів танкіст. — Передбачав, що ви захочете зібрати їх перед рейдом, — висловився він раптом по-кавалерійському.

— Чи не в кавалерії починали? — спитав Серпілін.

— Ні, товаришу командуючий. З конем не знайомий! Як прийшов у двадцять шостому році на дійсну механіком-водієм на танк «рено», відтоді в танку.

— А зі стрілецького полку, хоча б комбати, за скільки можуть прибути?

— За двадцять хвилин. Вони теж напоготові.

— Коли так, накажіть зібрати всіх, — сказав Серпілін, задоволений тим, що Галчонок виправив його власний недогляд, — зранку сам хотів розпорядитися, щоб зібрали заздалегідь, а потім, коли вбили Тализіна, вилетіло з голови.

У наметі стояв стіл, збитий із свіжонапиляних дощок.

За цим столом, розіклавши кожен свою карту, працювали четверо офіцерів: Дурдиєв з розвідділу, майор-танкіст — начальник штабу бригади — і два підполковники — командир самохідного артилерійського полку та Ільїн, якого Серпілін так давно не бачив, що не одразу впізнав. Що робили — питати не випадало — готувалися до майбутнього.

Серпілін привітався з офіцерами, останнім — з Ільїним.

— Не впізнав тебе, багатий будеш.

— Постараюся, товаришу командуючий, — весело сказав Ільїн. — Трофеїв не прогавимо.

— Так, можливості для цього відкриваються, — сказав Серпілін і оглянув намет. Крім стола, тут стояло кілька довгих лав. «Усе готове, просто хоч заняття проводь», — подумав Серпілін.

— Де це ви стільки лісу напиляли? Пилораму з собою возите, чи що?

— Пилораму не пилораму, а малу циркулярну пилку в господарстві маємо…

— Синцов, дай карту, — сказав Серпілін. — А ви наказ, — обернувся він до Дурдиєва, який хоч і привіз наказ, підписаний Бойком від імені командарма, і познайомив з ним виконавців, але вручати не вручав, чекав Серпіліна.

Серпілін звелів Дурдиєву ще раз прочитати наказ і сам, поки той читав, стежив по карті. Потім поцікавився: чи є запитання?

Галчонок мав одне запитання: що вважати ймовірнішим, виходячи з загальної обстановки, — яким шосе прориватимуться німці з Могильова — Мінським чи Бобруйським?

— Про це німці поки що не доповідали, — сказав Серпілін. — Але гадаю, що залежить не так від них, як від вас. Якщо в призначений вам час переріжете тільки Мінське шосе і не переріжете Бобруйського, прориватимуться Бобруйським. Якщо переріжете й Бобруйське, але при цьому захопитесь і на Мінському залишите надто слабкий заслін, — прориватимуться Мінським. Як з оточень прориватися, на це німець мастак. Та й досвід має. Дедалі частіше змушуємо його до цього. А коли відчує, що на обох шосе нетвердо стоїте, — і тут, і там пробуватиме. Де намацає слабину, туди й перегрупується. Зрозуміли?

— Так точно, зрозумів, товаришу командуючий, — відповів Галчонок. — Виконаємо завдання повністю.

— Що зрозуміли — добре, а тепер я вам дещо додам, — сказав Серпілін. — Загальна обстановка — прорив сусідніх фронтів у глиб Білорусії — полегшує наше завдання. Німці навряд чи намагатимуться деблокувати Могильов. Мабуть, навпаки, докладуть усіх зусиль, щоб вирватися з нього. На всякий випадок подбайте, щоб прикритись і з заходу, але основна ваша увага — на схід, обличчям до Могильова! Пам’ятайте, що пильнуватимемо за вами з повітря. І пильнуватимемо, й допоможемо, якщо треба! За Дніпром до вас приєднається авіатор зі своєю рацією. Буде йти з вами, а тримати зв’язок із своїми. Так що ввійдете в прорив з усіма вигодами, але це не означає, що не треба працювати. Завдання попереду серйозне, опір — також. До нього, сподіваюся, готові. А від зайвих труднощів звільнимо.

Запитань більше не було. Серпілін уже чув краєм вуха, як там, за брезентом намету, збираються люди.

— Якщо командирів зібрано — нехай заходять.

Так і не перевчився — вже другий рік треба називати офіцерами, але значно частіше говорив по-старому — командири.

Галчонок вийшов, скомандував: «Заходити!» — і намет заповнили офіцери.

— Довго говорити не збирався, та коли приготували лави, сідайте. — Серпілін, зачекавши, поки посідали, взяв зі столу наказ і подав його Галчонкові. — Товариші командири, у вашій присутності вручаю наказ на наступні дії командирові ордена Червоного Прапора, ордена Олександра Невського гвардійської Карачевської танкової бригади полковникові Галчонку, якому довірено очолити вашу рухому групу. Завдання армії: визволити Могильов. Коротко ваше завдання: з того берега Дніпра, з уже захопленого плацдарму трудом і кров’ю інших, уранці ввійти в прорив і на середину дня перерізати Мінське та Бобруйське шосе, закривши противникові вихід з Могильова. До сьогодні воювали інші.

1 ... 136 137 138 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останнє літо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останнє літо"