Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А температура й далі тримається під сорок градусів, так?
— Так, пане.
Лікар замислився й затримався в палаті ще на кілька хвилин, не спускаючи очей з Купо. Потім стенув плечима й сказав:
— Давати все те саме: бульйон, молоко, лимонад, слабий хінний розчин... Не відходьте від нього й викликайте мене, якщо виникне така потреба.
Він вийшов, Жервеза пішла слідом, щоб запитати, чи є бодай якась надія. Але він так штивно крокував коридором, що вона не наважилася до нього заговорити. Якусь мить вона стояла, роздумуючи, чи варто їй повертатися в палату до чоловіка. Ці відвідини й без того видались їй невеселими. Але почувши, як він знову кричить, що лимонад смердить горілкою, вона, не довго думавши, взяла ноги на плечі — досить з неї тієї вистави. Від тупоту коней і гуркоту екіпажів на вулиці їй здавалося, що весь притулок Святої Анни женеться за нею. А той лікар ще й так настрахав її! Жервеза було подумала, що й сама вже захворіла.
На вулиці Ґут-д’Ор на неї, звісно, чекали Боші та всі решта. Щойно вона зайшла до підворіття, її погукали до сторожки. Ну що? Старий Купо ще живий? Господи! Та ще живий. Бош здавався приголомшеним і розчарованим: учора він заклався на літр вина, що старий Купо не протягне й до вечора. А воно он що! Він і досі ряст топче! Все товариство дивувалося, плескаючи себе по стегнах. Оце так міцний хлопак! Пані Лорійо підрахувала: тридцять шість і двадцять чотири — шістдесят годин виходило. Бісів шельма! Уже шістдесят годин він дриґався й верещав! Зроду ніхто не бачив такої снаги. Але Бош, силувано посміхаючись через програний літр, недовірливо допитувався у Жервези, чи впевнена вона була, що він не ламав перед нею комедії. Е, ні! До цього в нього не було охоти — надто вже його корчило й тіпало ним. Тоді Бош іще наполегливіше попросив її знову показати, що саме і як витворяв Купо. Так, так, бодай разочок! На загальне прохання! Усі сказали, що це буде дуже люб’язно з її боку, бо дві сусідки, яких не було вчора, навмисно спустилися до них, щоб подивитися на цю виставу. Консьєржка крикнула гостям розійтися, усі звільнили середину кімнати, штовхаючись ліктями й згораючи від цікавості. Жервеза тим часом стояла, похиливши голову. Вона насправді боялася, що теж може захворіти. Проте, прагнучи довести, що аж ніяк не прошена, вона почала з двох чи трьох невеличких стрибків. Раптом з нею щось сталося, й вона кинулася назад; їй-богу, вона не може! Товариством пробіг розпачливий гамір: дуже шкода, у неї пречудово виходило. Але якщо не може, то що вже тут поробиш! А коли Віржіні повернулася до своєї крамнички, всі одразу забули про старого Купо й почали жваво обговорювати Пуасонів, у яких усе йшло шкереберть; учора приходили судові виконавці; стражник незабаром втратить своє місце; що ж до Лантьє, то він крутився коло однієї панійки із сусіднього ресторану, чарівної жінки, що збиралася торгувати потрухами. А бодай йому! Усі сміялися, бо вже бачили, як вона облаштовується в крамничці; після солодкого мало бути щось поживніше. І куди тільки дивився той рогатий недоумок Пуасон? І як це чоловік, що служив у поліції й мусив підстерігати інших, міг виявитися таким розтелепою вдома? Але всі враз примовкли, помітивши, що Жервеза, на яку вже ніхто не звертав уваги, почала в кутку трусити ногами й руками, наслідуючи Купо. Браво! Оце воно, саме цього всі й хотіли. І тут вона безтямки спинилася, немов прокинулась зі сну, а потім побігла геть. Усім на добраніч! Вона піде нагору й спробує заснути.
Назавтра Боші побачили Жервезу, що ополудні виходила з дому, як і в попередні два дні. Вони побажали їй приємної прогулянки. Того дня коридор у притулку Святої Анни аж двигтів від крику й тупотіння Купо. Вона ще піднімалася сходами, а вже чула, як він репетував:
— Кляті клопи!.. Тільки спробуйте поткнутися сюди! Приб’ю!.. Ага! Вони хочуть мене доконати! Кляті клопи!.. Я не дамся вам на поталу! Ану забирайтеся до дідька!
На мить вона спинилася перед дверима перевести подих. Отже, тепер він бився з цілою армією! Увійшовши, вона побачила ще більший гармидер. Купо шаленів, немов навіжений, що втік з божевільні. Він крутився посеред палати, вимахуючи навсібіч руками, гамселячи себе, стіни, долівку, перекидався, посилав удари в порожнечу; хотів відчинити вікно, ховався, наче боронився, гукав, відповідав, сам-самісінький справляв цей шабаш і мав вигляд доведеної до відчаю людини, якій мариться, що на неї напала зграя ворогів. Потім Жервеза збагнула, що йому здавалося, нібито він стоїть на даху й кладе цинкові листи. Він роздмухував губами вогонь, брав до рук паяльну лампу, ставав навколішки й проводив пальцем по краю солом’яника, немовби лютував листи. Так, тієї передсмертної години згадалося Купо його ремесло. А горлав і качався він на уявному даху тому, що якісь пройдисвіти заважали йому добре виконувати свою роботу. На дахах сусідніх будинків стояли мерзотники, що все погрожували йому. До того ж вони напускали на нього цілі табуни пацюків. О! Знову ці прокляті тварюки! Марно він намагався чавити їх, щосили тупцяючи і човгаючи ногами по підлозі; нові з’являлися цілими вервечками, весь дах аж почорнів від них. На додачу до них з’явилися ще й павуки! Він рвучко притискав штани до стегон, щоб розчавити здоровенних павуків, що залізли йому під одежу. От лиха година! Йому ніколи не впоратися з роботою, його хотіли звести зі світу, хазяїн відправить його до хурдиги. Тоді в цій метушні він уявив, що в нього в животі працює парова машина: роззявивши рота, він видихав дим, густий дим, що заповнював палату й виходив у вікно. Нагнувшись, все ще пахкаючи, він дивився, як хмарка диму котилася по надвір’ю, здіймалася до неба й затуляла собою сонце.
— Диви! — вигукнув Купо. — Це суне банда з Кліньянкурського шосе: перевдягнулися ведмедями й витівають казна-що...
Він сів навпочіпки перед вікном, наче стежив зі свого даху за якоюсь процесією.
— Он, ціла кавалькада, леви й пантери вишкіряються... Дітвора повбиралася в костюми котів і собак... Довготелеса Клеманс, у патлах в неї повно пір’я. Ах! Дідько! Вона перекидається й показує все, що тільки має!.. Слухай, моя кізонько, нам треба давати звідси драпака... Гей, ви! Бісові поганці, не смійте її чіпати!.. Не стріляйте, бодай вам! Не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.