Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

Втім, не надто наполегливо.

– Я отруїв Ейта, тому що він убив Сенріка і помалу знищував Азаль! – випалив Джако на одному подиху. – Він знав про її минуле! Щось про ту кляту форель! Він мучив її, а вона зривалася на мені! Погляньте на мене, інспекторе. Я не красень і не геній. Азаль обрала мене, тому що я любив її як ніхто інший і дозволяв нехтувати собою в будь-яких ситуаціях. Вона цінувала це. Її лякали владні чоловіки, хоча на публіці вона ніколи і нікому не поступалася. Але Ейт зрадив мою дружину. Він перетворив її на неврівноважену гарпію. Їх поєднувала таємниця минулого, а я був зайвим!

З обличчя інспектора не зникла тінь легкої нудьги і передчуття чергової брехні.

– Азаль теж вважала, що у смерті Сенріка винен Самон Ейт? – поцікавився він, прикриваючи долонею рот під час позіхання.

Джако Сонцеликий, навпаки, розійшовся не на жарт і напевне не помічав, що викрикує чи не кожну фразу.

– Іноді Азаль напрочуд сліпа! Коли вона дізналася, що я зробив із Ейтом, то накинулась на мене і попередила його. А він у відповідь знаєте що?! Випустив форель за кілька годин до того, як Азаль планувала влаштувати шоу!

– І ви?.. – зітхнув Ільс, енергійно потираючи перенісся.

– Я психанув! – Джако відвів погляд. – Вирішив, що Ейт має поплатитися. Мені б він не повірив, тож я написав йому з електронної пошти Азаль. Сенрік часто казав, що всі свої таємниці зберігає у кулі. Я збирався відправити Ейта в ставок до його ж форелі. Він би нікому не довірив цієї справи і поліз би туди сам. Може, й не помер би, проте зрозумів би, що таке страх.

Інспектор прокашлявся, з тугою глянув на годинник.

– Чому ж натомість у ставку опинилась Азаль? – запитав, барабанячи пальцями по столу.

– Вона спіймала мене на гарячому і побачила невідправлене повідомлення. Не збагнула одразу, що це, подумала, хтось прислав анонімку. Ніби збожеволіла! Збила мене з ніг, залишила всі справи і помчала в Торі-Ейл.

– Тобто їй ви зла не бажали, – констатував Ільс. – Це суперечить вашому недавньому сенсаційному зізнанню, як гадаєте?

– Тоді ні! – Голос розлюченого чоловіка мінявся від шепоту до вереску. – А зараз бажаю і з радістю відправив би її в камеру смертників!

– Сильна заява. Що ж змінилося за кілька днів, пане Сонцеликий?