Читати книгу - "Жак-фаталіст"

— Сю ніч вас чекають?

— Мене чекають щоночі.

— І ви відступаєте мені своє місце?

— Від щирого серця. Що ви волієте краще ніч, ніж оповідання, — це мене не турбує, але я хотів би, щоб…

— Закінчуйте фразу. Я ладен зважитись на будь-що, аби вам прислужитися.

— Щоб ви залишились у її обіймах до ранку. Я прийшов би й захопив би вас.

— О ні, шевальє, це було б надто жорстоко!

— Надто жорстоко? Я не такий жорстокий, як ви гадаєте. Перед тим я роздягнувся б у гардеробні.

— Ну, шевальє, ви біс, не людина. Та й неможлива це річ. У вас же не буде ключів, якщо ви мені їх віддасте.

— Який же ви наївний, мій друже!

— Не надто, мені здається.

— А чому б нам не ввійти вдвох разом? Ви підете до Агати, а я чекатиму в гардеробній кімнаті, поки ви не подасте мені якийсь умовний знак.

— Їй-богу, це так утішно, так весело, що я ладен погодитись. Але, шевальє, добре розваживши, я волію краще перенести цю витівку на котрусь із наступних ночей.

— А, розумію, ви маєте намір не один раз помститись.

— Ви його схвалюєте?

— Цілковито.

Жак. Ваш шевальє плутає мені всі здогади. Я уявляв…

Пан. Що уявляв?

Жак. Ні, пане, можете казати далі.

Пан. Ми пили, блазнювали щодо наступної ночі, і щодо того подальшого, коли Агата опиниться між шевальє та мною. Шевальє знову був напрочуд веселий, і зміст нашої розмови не був сумний. Він викладав мені правила нічної поведінки, що з них не всіх однаково легко було додержати. Але після довгої низки добре використаних ночей я міг підтримати честь шевальє з першої ж ночі, хоч яким спритним він виставляв себе. А далі — нескінченні подробиці про Агатині здібності й досконалості. Шевальє з неймовірною майстерністю поєднував сп'янілість від пристрасті і сп'янілість від вина. Хвилина пригоди й помсти наближалася, здавалось нам, поволі, проте ми встали з-за столу. Заплатив шевальє, і це він зробив уперше. Ми сіли в нашу карету. Ми були п'яні, а наш візничий та слуги ще більше захмілілі.

Читачу, що перешкоджає мені перекинути тут візничого, коні, карету, панів і слуг у баюру? Коли ви боїтесь баюри, що перешкоджає мені приставити їх живих та цілих до міста, а там зчепити їхню карету з іншою, в яку теж посадити п'яних юнаків? Виникла б суперечка — образливі слова, шпаги, бійка за всіма правилами. Що перешкоджає мені, коли бійки вам не подобаються, підмінити нашим юнакам Агату на одну з її тіток? Але нічого цього не було. Шевальє із Жаковим паном прибули до Парижа. Пан перебрався в одежу шевальє. Опівночі вони були під Агатиними вікнами. Світло гасне, горщик з васильками на місці. Вони ще раз проходять з кінця в кінець вулиці, шевальє торочить приятелеві свою лекцію. Підходять до дверей, шевальє відмикає їх, упроваджує Жакового пана, ключа від надвірних дверей лишає в себе, йому ж дає ключа від коридору, замикає вхідні двері, іде геть, і після цієї маленької подробиці, лаконічно переказаної, Жаків пан так повів мову:

— Помешкання було мені відоме. Іду навшпиньки сходами, відчиняю двері до коридору, замикаю їх, заходжу до гардеробної, де знаходжу нічну лампу, роздягаюсь. Двері до кімнати були непричинені, я прокрадаюсь, іду до алькова, де Агата ще не спала. Відсуваю заслону, і вмить мене оповивають, горнуть до себе дві голі руки. Я піддаюся, лягаю, на мене сипляться пестощі, і я на них відповідаю. Ось я найщасливіший у світі смертний і був ним, коли це….

Коли це Жаків пан помітив, що Жак спав або прикидався сплячим.

— Ти спиш, — сказав він йому, — спиш, мурло, в найцікавішу хвилину моєї історії!.. — Цієї хвилини Жак саме й сподівався. — Ти прокинешся?

— Мабуть, що ні.

— Чому?

— Бо як я прокинуся, може також прокинутись і біль у моїм горлі, а я гадаю, що краще нам обом спочивати…

І Жакова голова падає вперед.

— Ти собі в'язи скрутиш.

— Напевне, якщо так написано на небі. Адже ви в панни Агати в обіймах?

— Так.

— Адже вам гарно в них?

— Дуже.

— То й лишайтесь у них.

— Легко тобі сказати — лишайтесь.

— Принаймні доти, доки я не дізнаюсь історії Дегланового пластиру.

Пан. Ти мстишся, зраднику.

Жак. А коли б і так, пане, то хіба після того, як ви уривали історію мого кохання тисячею питань та забаганок без найменшого з мого боку ремства, я не можу благати вас спинитися й розказати мені історію пластиру того доброго Деглана, якому я так зобов'язаний, який визволив мене від хірурга в ту хвилину, коли я, не маючи грошей, не знав уже, що й робити, і в якого я познайомився з Денізою — Денізою, що без неї я й слова не промовив би вам за всю нашу подорож? Пане, паночку мій, історію Дегланового пластиру! Ви будете такий стислий, як вам завгодно, а тим часом розвіється дрімота, що мене змагає, і ви зможете розраховувати на мою цілковиту уважність.

Пан (знизавши плечима). По-сусідськи з Дегланом жила чарівна вдова, що мала багато якостей, властивих одній славетній куртизанці минулого століття[299]. Розсудлива, але на вдачу розпусна, вона тепер гірко каялася за вчорашні пустощі і все життя гризота в неї приходила на зміну втіхи, а втіха — на зміну гризоті, та все одно ні звичка до втіхи не перемагала в ній гризоти, ні звичка до гризоти не перемагала нахилу до втіхи. Я знав її в останні дні її життя. Вона казала, що нарешті позбавилася своїх двох великих ворогів. її чоловік, вибачливий до єдиної хиби, якою він міг їй докоряти, жалів її за життя і довго шкодував за нею по смерті. Він казав, що не давати його дружині кохати з його боку було б так само смішно, як і не давати їй пити. Він прощав їй велику кількість її перемог за вишуканий добір коханців. Вона ніколи не вподобала дурня або злого: її ласки завжди були нагородою за талант або чесність. Сказати, що хтось є чи був її коханець, це було все одно, що твердити про непересічність тієї людини. Знаючи