Читати книгу - "Сучасна фантастична повість, Анатолій Андрійович Дімаров"

Певна річ, фантастика все може, їй усе підвладне. До того ж вважається аксіомою, що популярний жанр не зобов’язаний і не повинен підмінювати прогностику, футурологію. Справді, автоматичне перенесення, лінійна екстраполяція в близьке, а надто ж у далеке майбутнє нинішніх, здавалося б, найперспективніших тенденцій украй рідко дають бажані наслідки, ведуть до істини. З другого боку, не можна не враховувати, що існує глибинний зв’язок часів, що прийдешнє визріває в сьогоденні.

Так, герой одного оповідання після довгої космічної одіссеї повертається до рідних джерел, у святу країну дитинства. І що ж? Не можна допевнитися, куди — в місто чи село — він потрапляє, чим опікується мати. Складається враження, що всі вивчають Всесвіт, розмірковують лише про таємниці простору й часу. Герой неначебто простує стеном, але годі довідатися, чи ще сіють жито-пшеницю, чи на полі відразу виростають запахущі буханці. Автор зі знанням справи змальовує, як персонажі п’ють молоко, але змальовує так, що не здогадаєшся, де його беруть, — може, доять корову, а може, просто натискають, кнопку спеціального автомата. Герой не живе, а ніби існує в соціальному вакуумі, в якомусь абстрактному середовищі, де немає часових координат, історії, пам’яті, традицій, віковічного незнищенного древа народу… Таким обтічним, не закоріненим у конкретику буття оповідям із «середньоарифметичними» героями протистоять фактично всі повісті збірника. Вони насичені або вірогідними, достеменними, або ж гіпотетично можливими, ймовірними реаліями, прикметами, наснажені не умовним, «універсальним», а дійовим гуманістичним пафосом.

Донедавна активно пропагувалася космізація діяльності й мислення гомо сапієнса. Ставилося воістину благородне завдання: оспівати людину майбутнього, сина планети, представника чи не унікальної цивілізації. Однак при цьому випускалася з поля зору складна діалектика земного й космічного, загального й одиничного, інтернаціонального й національного. На авансцену знову ж таки виходив абстрактний, рафінований, відірваний од сущого, неначеб стерильний герой з умовним ім’ям — символом стандартизованої міжзоряної спільності. І духовний світ, і мислення, і почуття такого персонажа-манекена були усезагальні, точніше глобально усереднені, ілюзорні, позбавлені неминущих цінностей. Повісті А. Дімарова, В. Положія, В. Шевчука знову й знову нагадують: поневажання, уніфікація народних начал, забуття корінних закономірностей суспільного розвитку, історичних уроків неминуче принесуть гіркі плоди. Справді-бо, як наголосив Б. Олійник, повертаємося чи то в минуле, чи то з інших планет до отчих порогів.

Фантастика навчає нас мислити по-новому, за вищими законами, досконалішими алгоритмами. Та чи завжди навчає вона почувати інакше, ніж учора, сприяє моральному прогресу, утверджує етику майбутнього? На жаль, важко пригадати твори останнього часу, в яких, скажімо, поетизувалася б праця. Зорельоти, казкові міста, навіть штучні планети з рукотворним кліматом з’являються неначе за помахом чарівної палички, молочні ріки в кисільних берегах подаються як даність, щось саме собою зрозуміле. Зате ще нерідко герої завчено хапаються за «бластери», аби з допомогою фантастичної смертоносної зброї розв’язати конфлікти, навести лад у чужих володіннях, утвердити гармонію, добро й милосердя на далеких планетах.

Концептуальна невиваженість багатьох утопій особливо відчутна нині, коли широкий загал знайомиться з раніше замовчуваним важливим напрямом фантастики — антиутопіями. Твори Є. Замятіна, Хакслі, Оруелла не заколисують, а розбурхують душу, спонукають замислитися над вічними проблемами, колізіями, протиборствами добра і зла, правди і кривди, людяності і людиноненависництва, які спрадавна хвилювали людину і які неминуче поставатимуть перед нею не лише. в. близькій, а й далекій будучині.

Реалістичний погляд на минуле й сучасне цілком закономірно вносить істотні корективи і в уявлення про третій вимір — прийдешнє. Відмирають рожеві ілюзії, зникають забаганки, відходить у небуття волюнтаристська маніпуляція священним зв’язком часів.

Фантастика як специфічний інструмент пізнання реальних і гаданих, уявних світів, найчутливіший камертон, генератор новітніх ідей нині глибинно оновлюється, ламає усталені жанрові рамки, намагається заново, прискіпливіше, тверезіше, об’єктивніше, прочитати чи перечитай; і написані, і ще не написані історією сторінки великої книги буття, в якій сусідують, нерозривно переплівшись, минуле, сучасне й майбутнє.

Свого часу Брехт наголосив: «Треба визнати за письменником право користуватися засобами, які йому потрібні, щоб оволодіти дійсністю». Саме під таким кутом зору й слід сприймати вміщені в збірнику твори. Думається, що вони, відбуваючи типологічну єдність і воднораз проблемно-тематичне, стильове багатоголосся сучасної української фантастики, запам’ятаються молодим читачам.

МИКОЛА СЛАВИНСЬКИЙ,

заступник голови Комісії СПУ з пригодницької та науково-фантастичної літератури.

Про авторів

ДІМАРОВ Анатолій народився 1922 року в місті Миргороді Полтавської області. Закінчив Львівський педінститут. Працював головним редактором видавництва «Радянський письменник». Нині на творчій роботі. Автор книжок «Син капітана», «Постріли Уляни Кащук», «І будуть люди», «Біль і гнів», «Містечкові історії» та ін. Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

ПОЛОЖІЙ Віктор народився 1949 року на Сумщині.. Закінчив Київський державний університет. Кандидат філологічних наук. Працював в Інституті літератури АН УРСР. Нині — головний редактор кіностудії імені Довженка. Автор книжок «Попіл на рани», «Човен у тумані», «Сонячний вітер» та ін. Лауреат премій імені Павла Усенка та імені Горького.

САВЧЕНКО Віктор народився 1938 року в місті Вознесенську Миколаївської області. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Кандидат хімічних наук. Нині — на творчій роботі. Автор книжок «Тривожний крик папуги», «Консульська вежа», «Ночівля в карбоні» та «Тільки мить».

ТАРНАВСЬКИЙ Валентин народився 1951 року в місті Сторожинці на Буковині. Закінчив Київський державний університет. Працював журналістом, нині — на видавничій роботі. Автор книжок «Міські мотиви», «Цвет папоротника», повісті «Нуль» та багатьох оповідань.

ТЕСЛЕНКО Олександр народився 1949 року в місті Донецьку. Закінчив Київський медінститут. Працював лікарем. Нині на творчій роботі. Автор книжок «Дозвольте народитися», «Корида», «Кут паралельності», «Кам’яне яйце»