Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Титан, Теодор Драйзер 📚 - Українською

Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Титан" автора Теодор Драйзер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 185
Перейти на сторінку:
в Генда майже фізичне відчуття неспокою та невдоволення, щось схоже на душевну та моральну нудоту, яку він відчував до того часу, поки труднощі були, нарешті, подолані. Генд не вмів миритися з невдачами.

Тим часом становище з «Американським сірником» ставало настільки загрозливим, що могло будь-кого кинути у відчай. Не кажучи вже про п’ятнадцять тисяч акцій, які панове Гелл і Стекпол на самому початку відклали для себе, Генд, Арніл, Шрайхарт і Меррил придбали кожен по п’ять тисяч акцій із розрахунку сорок доларів за кожну, потім для підтримки курсу змушені були купити ще приблизно стільки ж за ціною вже від ста двадцяти до двохсот двадцяти доларів, причому знача частина була придбана по двісті двадцять. Сам Генд витратив майже півтора мільйона, і не дивно, що у нього на серці кішки шкребли. У п’ятдесят сім років підприємець, котрий звик до постійного успіху в справах і котрий славився своїм безпомилковим комерційним нюхом, мимоволі починав боятися невдач або ударів долі. Будь-яка хиба може викликати небажані чутки про притуплення здібностей, про відсутність колишньої хватки.

Отже, цього спекотного серпневого дня Генд, сховавшись у себе в кабінеті, сидів у глибокому різьбленому кріслі з червоного дерева і потерпав від невеселих роздумів. Ще сьогодні вранці, передбачаючи неминуче падіння курсу, він готовий був викинути свої акції на біржу, але тут йому зателефонували Арніл і Шрайхарт, котрі запропонували зустрітися й обмізкувати становище, перш ніж щось робити. Ні, завтра за жодних умов, якщо тільки Стекпол і Гелл не вигадають способу підтримати курс без його участі, він вийде з гри і покладе край усій цій історії. Генд міркував, як краще це зробити, аж тут з’явився Стекпол — блідий, засмучений і геть спітнілий.

— Ну, пане Генд, — промовив він утомлено, — я зробив усе, що в моїх силах. До цього часу Гелл і я підтримували курс. Ви ж знаєте, що сталося сьогодні вранці на біржі між десятою й одинадцятою. Наша пісенька відспівана. Ми віддали останній долар і заклали останню акцію. І мій статок і статок Гелла видали на це геть усе. Хтось із невідомих нам акціонерів, а може, й ціла група, вибиває ґрунт у нас із-під ніг. Чотирнадцять тисяч акцій із десятої ранку! Що тут можна додати? Ми нічого більше зробити не в змозі, якщо тільки ви, пане Арніл, та інші не погодитеся піти на відчутні жертви, ніж ішли дотепер. Якби ви могли між собою домовитися і взяти ще п’ятнадцять тисяч акцій...

Стекпол замовк, бо пан Генд загрозливо підняв товстий вказівний палець.

— Годі, — сказав він суворо. — Всьому є межа. Я особисто не ризикну більше жодним доларом. Краще викину всі свої акції на ринок і візьму за них що дадуть. Упевнений, що і Арніл, й інші думають так само.

Вважаючи за краще діяти безпомильно, Генд заклав майже всі свої акції в різних банках, аби звільнити гроші для інших операцій, і ніколи б не посмів викинути їх разом на ринок, хоча б через те, що мав би сплатити банкам ту суму, за якою папери були прийняті в заставу. Але налякати Стекпола було варто. Останній сліпо втупився в пана Генда.

— Що ж, — сказав він, — тоді мені залишається тільки вивісити на дверях контори оголошення. Ми купили чотирнадцять тисяч акцій, підтримали курс, але платити за них не маємо чим. Якщо банки або котрийсь маклер нас не врятує, нам смерть.

Генд одразу зрозумів, що коли Стекпол виконає свій намір, то він втратить свої півтора мільйона, і завагався.

— Ви були в усіх банках? — поцікавився він. — Що вам сказав Лоренс із «Прері-Нейшнл»?

— Усі вони в такому ж становищі, як і ви, — жорстко відрубав Стекпол. — Не хочуть і не можуть нічого більше взяти. В усьому винна ця клята агітація за вільне карбування срібла. Папери — цілком надійні. Через кілька місяців вони себе виправдають. Це безсумнівно.

— Ви так вважаєте? — кисло зронив пан Генд. — Усе залежить від того, що буде в листопаді (він мав на увазі майбутні президентські вибори).

— Так, я знаю, — зітхнув пан Стекпол, переконуючись, що йому протистоїть не теорія, а вельми конкретна обставина. І, стиснувши здоровенний п’ястук, вигукнув: — Дідько би забрав цього пройдисвіта! (Стекпол мав на увазі «апостола срібла».) Все це через нього! Ну, раз нічого не можна вдіяти, то я, мабуть, піду. Спробую все ж таки втюхати комусь акції, які ми сьогодні купили. Якщо отримаємо за них по сто двадцять доларів, це буде хоч щось.

— Цілком справедливо, — зауважив Генд. — Бажаю вам успіху. Але я особисто розкидатися грошима більше не можу. Чому б вам не сходити до Шрайхарта чи Арніла? Я з ними бесідував, становище у них приблизно таке ж, як у мене, але якщо вони згодні обговорити проблему, то й я не проти. Зараз я, правда, не бачу ще жодного виходу, але, може, всі гамузом ми і знайдемо спосіб запобігти завтрашній розправі. Не знаю. Якщо, звісно, курс не впаде катастрофічно.

Пан Генд думав про те, що, можливо, вдасться змусити Гелла та Стекпола віддати всі акції, що залишилися у них, по п’ятдесят або навіть по сорок центів за долар. Тоді, якщо банки візьмуть у заклад ці папери у нього, Шрайхарта й Арніла і протримають якийсь час, поки не трапиться нагода більш-менш вигідно продати їх, вони відшкодують хоча б частину своїх збитків. Є надія, що місцеві банки все ж таки побояться ослухатися наказу «могутньої четвірки», покряхтять, але знайдуть кошти. Але як все це зробити? Непросте запитання.

Шрайхарт так заповзято та наполегливо розпитував Стекпола, коли той зайшов до нього, що врешті-решт випитав у нього правду і про його візит до Ковпервуда. У Шрайхарта самого було пір’ячко на писку, бо цього ж дня, потай від своїх компаньйонів, він збув на біржі дві тисячі акцій «Американського сірника». Цілком природно, що йому хотілося дізнатися, чи підозрюють про це Стекпол та інші учасники угоди. Тому він і провів такий ретельний допит останнього, а той, аби досягти своєї мети, охоче в усьому покаявся. На його думку, та обставина, що жоден із «четвірки» палець об палець не вдарив, аби його виручити, слугувало йому достатнім виправданням.

— Чому ж ви пішли до нього? — обурився Шрайхарт, зображуючи на обличчі подив і досаду, які

1 ... 137 138 139 ... 185
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Титан, Теодор Драйзер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Титан, Теодор Драйзер"