Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
48. Паніка
Четвертого серпня тисяча вісімсот дев’яносто шостого року Чикаґо, а за ним і весь фінансовий світ були приголомшені звісткою про крах «Американського сірникового тресту», акції якого вважалися однією з найстійкіших цінностей на біржі, і банкрутство його засновників — панів Гелла та Стекпола: дефіцит їхній обчислювався двадцятьма мільйонами доларів. Уже напередодні, об одинадцятій годині ранку чиказькі банкіри та маклери відчули щось лихе. Високий курс, на якому штучно підтримувалися акції «Американського сірника», і потреба в готівці спонукали власників пачками викидати ці папери на ринок у сподіванні реалізувати їх до того, як вони покотяться вниз. У сірій, схожій на фортецю будівлі біржі, що похмуро стояла в самому кінці Ла-Саль-стрит, панувало гарячкове збудження — немов хтось розворушив гігантський мурашник. Туди і сюди зі стурбованим виглядом походжали клерки, незрозуміло куди і навіщо поспішали посильні. Маклери, котрі розпродали напередодні весь наявний у них запас «Американського сірника», з’явилися задовго до відкриття біржі й одночасно з ударом гонга знову навперебій пропонували значні партії по чотириста-п’ятсот акцій. Агенти Гелла та Стекпола, затерті в саму гущину тісного, крикливого натовпу, купували все, що пропонувалося, за курсом, який вони сподівалися підтримати. Самі ж Гелл і Стекпол безперервно теревенили по телефону та телеграфу не тільки з найпомітнішими підприємцями, котрих вони втягнули в цю спекуляцію, але й зі своїми клерками й агентами на біржі. Зрозуміло, що за такого стану справ обидвоє сиділи більш ніж похмурі. Гра проходила вже не плавно та гладко, як за часів високої кон’юнктури, й обидвом джентльменам довелося займатися всілякими малоприємними та дрібними справами. Бо тут, як, утім, і завжди в житті, широкий потік подій, потрапивши в тісняву обставин, вирував і дрібнів. Де роздобути п’ятдесят тисяч, щоб сплатити чергову партію акцій «Американського сірника», що раптом звалилися на них? Це було все одно, що намагатися голими руками затулити пролом у греблі, що невпинно розростається, а за ним вирують розлючені хвилі.
Об одинадцятій годині пан Фінеас Гелл встав з-за великого письмового столу з червоного дерева та підійшов до свого компаньйона.
— Боюся, Бене, — сказав він, — що нам не впоратися. Ми стільком людям тут у Чикаґо заклали наші акції, що тепер і не дізнатися, хто викинув їх на ринок. Але тільки руку даю на відсіч, що хтось, не знаю тільки, хто, навмисно руйнує нас. Ти не думаєш, що це Ковпервуд або хтось із тих, кого він нам засватав?
Стекпол, втомлений тривогами останніх тижнів, насилу стримував роздратування.
— Звідки мені знати, Фінеасе? — буркнув він і насупився міркуючи. — Не думаю. Мені здавалося, що вони не грають на біржі. А гроші мені так чи інак треба було діставати. Та зараз будь-який акціонер може злякатися, пустити свої акції в продаж, і тоді — повний капець. Так, справи кепські!
І Стекпол, уже вкотре за цей ранок, провів пальцем під тісним комірцем і засукав рукава сорочки. Стояла задушлива спека, і він, прийшовши з вулиці, скинув маринарку та жилетку. В цю мить задзвонив телефон на столі у Гелла, сполучений із кабінкою агента фірми на біржі. Гелл підскочив до апарата і схопив трубку.
— Ну, що у вас там? — спитав він сердито.
— Дві тисячі акцій «Американського» по двісті двадцять. Брати?
Маклер, котрий телефонував Геллу, в разі потреби подавав знак іншому службовцю фірми, котрий стояв на галереї, що оперізувала «копальню», тобто головну залу фондової біржі, а той, своєю чергою, сигналізував агенту внизу. Таким чином, позитивна чи негативна відповідь пана Гелла майже миттєво втілювалася в біржову угоду.
— Як бути? — спитав Гелл у Стекпола, прикриваючи рукою трубку і ще зловісніше, ніж зазвичай, примружуючи праве око. — Ще дві тисячі. І звідки вони тільки беруться?
— Це гаплик, — ледве вичавив із себе Стекпол. — Вище голови не стрибнеш. Я ось що скажу: будемо підтримувати курс двісті двадцять до третьої години дня. Потім полічимо наші ресурси та борги. А тоді я спробую щось вигадати. Якщо банки нам не допоможуть і Арніл із усією своєю бандою захоче ухилитися, ми збанкрутуємо, ось і все. Але, не спробувавши врятувати власну шкуру, я не здамся, хай йому грець! Нехай вони не допомагають нам, але...
Пан Стекпол не знав, що, власне, можна буде вигадати, якщо Генд, Шрайхарт, Меррил і Арніл не забажають ще раз ризикнути значною сумою грошей, але втрачав самовладання при думці, що ці панове навіть пальцем не ворухнуть, якщо вони з Геллом підуть на дно. Він знову перебалакав із Кафратом, Відером і Бейлі, але ті залишилися непохитними. Пригнічений Стекпол насунув на лоба свій крислатий солом’яний бриль і вийшов надвір. У тіні було дев’яносто шість градусів за Фаренгейтом. Від асфальту, бруківки та тротуарів ішов сухий жар, як у турецькій лазні. Жодного подиху вітерця. Білувато-блакитне небо немов вигоріло від спеки, і залиті сонцем стіни високих будівель сліпили очі.
Пан Генд у своїй конторі, що займала мало не весь сьомий поверх у Рукер-білдінґ, знемагав від спеки й обтяжливих думок. Чоловік зовсім не такий уже скупий чи скнара, він, проте, з усіх земних бід найболючіше переживав власні фінансові невдачі. Занадто часто доводилося йому спостерігати, як сильних і не дурних людей через якісь випадковості чи прорахунки викидали на смітник, немов якийсь непотріб. Після зради дружини Генд майже нічим не цікавився, крім примноження свого капіталу, що складався з акцій та облігацій півсотні всіляких компаній. І всі ці компанії мали давати, давати, давати безперервно зростаючий прибуток, — всі до єдиної. Навіть думка, що котрась із них може потерпіти крах або спричинитися до збитків, викликала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Титан, Теодор Драйзер», після закриття браузера.