Читати книгу - "Гра престолів"

Відвернувшись від королівського гостинцю, Джон Сноу озирнувся. Вогні Чорного замку заховалися за пагорбом, але Стіна нікуди не поділася — бліда у світлі місяця, безмежна й холодна, вона тяглася від обрію до обрію.

Розвернувши коня, він рушив додому.

Привид наздогнав його, коли він саме виїхав на горбок і побачив удалині світло лампи у Вежі командувача. Деривовк, чий писок був червоний від крові, прилаштувався поряд з конем. Джон зловив себе на тому, що на зворотному шляху знову думає про Семвела Тарлі. Поки він доїхав до стайні, то вже вирішив, як має учинити.

Покої мейстра Еймона містились у приземкуватій дерев’яній фортеці, нагорі в якій розташувався гайворонник. Постарілий і слабкий мейстер ділив покої з двома молодими стюардами, які піклувалися про нього й допомагали виконувати обов’язки. Чорні брати жартували, що до нього приставили двох найпотворніших вояків Нічної варти, бо він, сліпий, мав щастя їх не бачити. Клайдас був низенький і голомозий, з коротким підборіддям і маленькими рожевими очицями, як у крота. Чет на шиї мав жировик завбільшки з голубине яйце, а обличчя в нього було червоне й усіяне чиряками та прищами. Мабуть, саме тому він завжди здавався сердитим.

На Джонів стукіт відчинив Чет.

— Мені треба поговорити з мейстром Еймоном,— пояснив Джон.

— Мейстер уже ліг спати, і тобі час. Приходь завтра, можливо, він тебе прийме,— почав він зачиняти двері.

Джон підставив ногу.

— Мені треба з ним поговорити просто зараз. Зранку буде запізно.

Чет нахмурився.

— Мейстер не звик, щоб його будили серед ночі. Ти уявляєш, скільки йому років?

— Я уявляю, що він уже в такому віці, щоб до гостей виявити більше увічливості, ніж виявляєте ви,— мовив Джон.— Перекажіть йому мої вибачення. Я б не турбував його у неважливій справі.

— А якщо я відмовлюся?

Джон так і тримав ногу між дверима й одвірком.

— Як знадобиться, можу стояти тут цілу ніч.

Обурено пирхнувши, чорний брат відчинив двері, впускаючи його.

— Чекай у бібліотеці. Там є дрова. Запалиш вогонь. Не хочу, аби через тебе мейстер підхопив застуду.

Коли Чет привів мейстра Еймона, дрова вже весело палахкотіли. Старий був у нічній сорочці, та на шиї мав ланцюг — знак свого ордену. Мейстер не знімав його навіть перед сном.

— Якщо можна, поставте крісло біля вогню,— промовив він, відчувши на обличчі тепло. Зручно його всадовивши, Чет укутав йому ноги хутром, а сам став біля дверей.

— Вибачте, що збудив вас, мейстре,— сказав Джон Сноу.

— Ти не збудив мене,— озвався мейстер Еймон.— Що старший я стаю, то менше мені спиться, а я вже дуже старий. Іноді половину ночі я проводжу серед привидів, так ясно пригадуючи події п’ятдесятирічної давнини, ніби вони відбулися вчора. Загадковий візит опівнічного гостя — приємна розвага. Отож розповідай, Джоне Сноу, чому ти завітав до мене такої дивної пори?

— Попросити вас забрати Семвела Тарлі з навчання та приєднати до братів Нічної варти.

— Це питання не до мейстра Еймона,— почав нарікати Чет.

— Наш лорд-командувач передав навчання новобранців у руки сера Алісера Торна,— лагідно мовив мейстер.— Тільки він може сказати, коли хлопець готовий до присяги, і тобі це добре відомо. Чому ж ти прийшов до мене?

— Лорд-командувач дослухається до вас,— пояснив Джон.— До того ж ви піклуєтеся про поранених і хворих Нічної варти.

— А твій друг Семвел поранений чи хворий?

— Скоро з ним саме це й станеться,— запевнив його Джон,— якщо ви не допоможете.

І він розповів усе — навіть те, як нацькував Привида на Раста. Мейстер Еймон мовчки слухав, утупивши сліпі очі у вогонь, але Четове обличчя з кожним словом темніло.

— Якщо ми не оберігатимемо його, у Сема немає шансів,— закінчив свою оповідь Джон.— Він ніколи не дасть ради мечу. Моя сестричка Арія легко пошматувала б його, а їй іще й десятьох немає. Якщо сер Алісер примусить його битися, рано чи пізно Сема поранять або уб’ють.

Четові урвався терпець.

— Та бачив я в їдальні цього товстуна,— втрутився він.— Це підсвинок, а якщо все, що ти кажеш, правда, то він ще й безнадійний боягуз.

— Може, й так,— заговорив мейстер Еймон.— Скажи, Чете, як би ти радив нам учинити з таким хлопцем?

— Залишити там, де він зараз,— відповів Чет.— Стіна не для слабаків. Нехай тренується, поки не навчиться, хоч скільки років це забере. Сер Алісер або виховає з нього мужчину, або вб’є — як боги побажають.

— Це безглуздо,— сказав Джон і зробив глибокий вдих, збираючись на думці.— Пам’ятаю, одного разу я спитав мейстра Лувіна, для чого він носить на шиї ланцюг.

Мейстер Еймон легко торкнувся власного ланцюга, погладивши кістлявим зморшкуватим пальцем важкі металеві ланки.

— Продовжуй.

— Він тоді сказав мені, що мейстер носить на шиї ланцюг для того, аби не забувати, що він присягав служити,— провадив Джон, пригадуючи ту розмову.— Тоді я запитав, чому всі ланки зроблені з різного металу. Срібний ланцюжок набагато краще пасував би до його сірої мантії, сказав я. Мейстер Лувін засміявся. І пояснив мені: мейстер клепле свій ланцюг наукою. Різні метали відповідають різним галузям науки: золото — це гроші й облік, срібло — цілительство, залізо — військова справа. Але й це ще не все, сказав він. Ланцюг має нагадувати мейстру королівство, якому він служить, правда ж? Лорди — це золото, а лицарі — криця, проте з двох ланок цілого ланцюга не зробиш. Потрібні ще срібло, залізо, свинець, олово, мідь, бронза й багато-багато іншого, а це — і селяни, і ковалі, і купці тощо. Як на ланцюг потрібні різні метали, так і в королівстві потрібні найрізноманітніші люди.

— І? — всміхнувся мейстер Еймон.

— У Нічній варті теж потрібні найрізноманітніші люди. Бо для чого ж нам тоді розвідники, стюарди й будівничі? Лорд Рендил не зміг зробити з Сема вояка, і сер Алісер не зможе. Неможливо викувати з олова залізо, хай скільки його гамселити, але ж це не означає, що з олова немає користі. Чому не зробити Сема стюардом?

— От я стюард,— сердито нахмурився Чет.— Гадаєш, це легка робота, для боягузів? Саме завдяки ордену стюардів Нічна варта функціонує.