Читати книгу - "Гра престолів"

— Твій друг зможе полювати? — мовив мейстер Еймон лагідніше.

— Він терпіти не може полювання,— довелося визнати Джонові.

— А зможе він зорати поле? — запитав мейстер.— Зможе бути візницею чи сидіти на веслах? Зможе зарізати корову?

— Ні.

— Надивився я на ніжних лордів,— гиденько розреготався Чет,— коли їм доводиться попрацювати. Посадіть їх збивати масло — і руки в них одразу вкриваються пухирями й водянками. Дайте сокиру й накажіть рубати дрова, і вони відрубають собі ногу.

— Але є одна справа, яку Сем уміє краще за інших.

— Так? — заохотив мейстер Еймон.

Джон кинув насторожений погляд на Чета, який, червоний і сердитий, стояв біля дверей.

— Він міг би допомагати вам,— швидко мовив Джон.— Він уміє лічити, читати й писати. Я знаю, що Чет неписьменний, а Клайдас погано бачить. Сем прочитав усі книжки в батьковій бібліотеці. І з круками він знайде спільну мову. Схоже, тварини його люблять. Привид зразу признав його. Для нього є багато справ, окрім військової науки. У Нічній варті всі потрібні. Для чого марно когось нищити? Ліпше скористатися з його переваг.

Мейстер Еймон заплющив очі, й на коротку мить Джон злякався, що той просто заснув. Але нарешті мейстер сказав:

— Мейстер Лувін добре навчав тебе, Джоне Сноу. Схоже, розум у тебе такий самий меткий, як і клинок.

— То це значить...

— Це значить, що я обміркую твої слова,— твердо озвався мейстер.— А тепер, думаю, я зможу заснути. Чете, проведи нашого юного брата до дверей.

Тиріон

На перепочинок зупинилися в осиковому гайку неподалік високого гостинцю. Поки коні пили з гірського потічка, Тиріон збирав сухе гілля. Нахилившись, він підняв розколоту гілку й критично її оглянув.

— А така підійде? Не маю досвіду в розпалюванні багать. За мене це робив Морек.

— Яке багаття?! — сплюнув Брон.— Тобі горить померти, карлику? Чи ти вже геть з глузду з’їхав? Та на вогонь сюди збіжаться клани з усіх околиць на кілька миль навкруги. А я хочу вижити, Ланістере.

— І яким же чином? — запитав Тиріон. Закинувши гілку собі попід пахву, він, шукаючи ще, роззирнувся в ріденькому підліску. Коли він нахилявся, спина боліла: вони з Броном їхали верхи з самого світанку, відколи сер Лін Корбрей з кам’яним обличчям відчинив їм Криваву браму та звелів забиратися й ніколи більше не повертатися.

— Назад ми не проб’ємося,— мовив Брон,— але двоє і місця менше займають на дорозі, й уваги менше привертають. Що менше днів ми проведемо в горах, то більша вірогідність, що ми дістанемося приріччя. Я б радив їхати чимбільше й чимшвидше. Причому вночі, а вдень ховатися; де можливо, уникати дороги, не шуміти й вогнів не палити.

Тиріон Ланістер зітхнув.

— Чудовий план, Броне. Спробуй, якщо хочеш... але пробач мене, якщо я не затримаюсь, аби тебе поховати.

— Ти сподіваєшся пережити мене, карлику? — вишкірився перекупний меч. У посмішці його зяяла чорна дірка — в тому місці, де сер Вардис Іген краєм щита зламав йому зуб навпіл.

Тиріон знизав плечима.

— Якщо їхати чимшвидше й чимбільше поночі, рано чи пізно злетиш з гори та скрутиш собі в’язи. А я волію їхати помалу й без зусиль. Знаю, ти любиш конину, Броне, але якщо цього разу впаде чийсь кінь, то нам доведеться сідлати тінь-котів... Та й, коли по правді, я певен, що клани все одно нас знайдуть, хай як ми ховатимемося. Вони тут всюди мають очі,— обвів він рукою в рукавичці побиті вітром високі скелі, які простерлися навколо.

— Тоді ми трупи, Ланістере,— скривився Брон.

— Якщо так, то я волію померти з комфортом,— відгукнувся Тиріон.— Слід розпалити вогонь. Ночі тут холодні, а гарячий харч не тільки зігріє нам животи, а й піднесе дух. Як гадаєш, тут можна щось уполювати? Леді Лайса люб’язно приготувала для нас справжній бенкет — солонину, твердий сир і черствий хліб, але щось мені не хочеться зламати зуб, коли поблизу немає жодного мейстра.

— М’ясо я вполюю,— підозріло втупився в Тиріона Брон з-під густого чорного чуба.— Мені би слід просто лишити тебе тут разом з твоїм дурнуватим багаттям. Якщо заберу в тебе коня, мої шанси прорватися зростуть удвічі. Тоді що робитимеш, карлику?

— Швидше за все, помру,— нахилився Тиріон, аби підняти ще одну гілку.

— Але ти не віриш, що я так учиню?

— Якби від цього залежало твоє життя, ти б учинив так, не замислюючись. Свого друга Чиґена ти швиденько втихомирив, коли тому в живіт поцілила стріла.

Тоді Брон, ухопивши Чиґена за волосся, засадив йому чингал просто у вухо, а Кетлін Старк сказав, що другий перекупний меч помер від рани в животі.

— Він і так уже був фактично мертвий,— мовив Брон,— на його стогони тільки розбійники збігалися. Зі мною Чиґен учинив би так само... та й він був не друг мені, а просто компаньйон. Не обманюйся, карлику: я за тебе бився, але особливої любові до тебе не відчуваю.

— Мені потрібен був твій клинок,— озвався Тиріон,— а не твоя любов.

Він кинув оберемок гілля на землю.

Брон вишкірився.

— Ти хоробрий, як перекупний меч, цього в тебе не відняти. Звідки ти знав, що я стану на твій бік?

— Знав? — Тиріон незграбно присів на своїх куцих ногах, щоб розкласти багаття.— Я ризикнув. У заїзді ви з Чиґеном допомогли мене полонити. А навіщо? Може, хтось і вважав це за свій обов’язок — зробити честь лордам, яким вони служать, але не ви двоє. У вас немає ні лорда, ні обов’язку, та й честі ні на краплю, то чого було втручатися? — діставши кинджал, він почав з однієї з гілок зішкрібати кору, щоб використати на розпал.— І взагалі, навіщо перекупні мечі пропонують свої послуги? Заради золота. Ви гадали, що леді Кетлін винагородить вас за допомогу, а може, навіть візьме до себе на службу... Ось. Цього, думаю, буде досить. Маєш кремінь?

Застромивши два пальці в торбинку в себе на поясі, Брон пожбурив униз кремінь. Тиріон піймав його на льоту.

— Щиро дякую,— мовив він.— Уся справа в тому, що ви