Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Ти бісові двері вибив! Я ще кредит за них не виплатила! Мені ще три місяці за нього платити! – перебиваю його, киваючи на вибиті двері, що на соплях буквально тримаються.

- Та відкуплю я тобі двері! – гарчить блондин зло.

- І батька ти мені теж відкупиш?! – не втримуюсь від сарказму, стукнувши покидька в плече.

- Все… нор-маль-но….  – ледве прохрипів батько, хапаючи мене за руку, та я в це не повірила ні каплі.

- Я скоріше його доб'ю, щоб він тебе й пальцем не міг більше зачепити, - холодно сказав Кай, дивлячись на мого батька так, що в того ще зараз сердечний приступ станеться.

- Ти тільки подивись, скільки в тобі лицемірства, - закотила очі, борючись з бажання чимось тяжким його тріснути.

- Я і не називався святим, і взагалі… - далі він не говорив, а несподівано схопив мене за плечі, нахилив і зарившись лицем мені в волосі облизав мою рану. Я зі стиду помру, що він творить, та ще й при моєму батьку!

- Чим ви тут займаєтесь? Привела додому якось виродка, він батька твого покалічив, а ти ще з ним тут цілуєшся! – закричала десь ззаду Емма, після чого я стала активно відштовхувати цю лікувальну «собаку».

- Фу, боже, як же мерзенно! – прийнялась плюватись, витираючи чи то кров, чи то його слині з вилиці.

- Мені в рази гірше, від тебе тхне, як від бобра, - скривився страждалець, якого ніхто не просив про такий порятунок.

- За то ти на смак як  бобер, - показала йому язик, відчуваючи як лице горить від сорому.

- Коханий, - Емма опустилась на коліна разом з батьком, з опаску дивлячись на мене і білявого домінатора. – Попий.

Її руки трохи дрижали, то ж голову підвести батьку помогла я, поки вона його помалу поїла, приговорюючи «ось так».

- Тату, ти як? Потрібно дзвонити в скору? – спитала, поки він змучено опустив голову на подушку.

- Треба дзвонити в поліцію, щоб цих двох заарештували! Вони ж намагались тебе вбити! – трохи істерично визвалась Емма, але під тяжким поглядом Кая злякалась і прикусила язика.

- Це хто? Твоя мама? – не особливо грав в привітність перевертень.

- Не дай боже, - майже хором ми відповіли з жінкою й окинули одне одного неприємними поглядами.

- Все нор – маль - но, - прохрипів через силу батько, так що я знову подивилась зі злістю на блондина.

- Та яке нормально?! – завила Емма, взагалі нічим не помагаючи.

- Його треба віднести на ліжко, - повідомила, дивлячись похмуро на блондина. Той удав, що не розуміє до чого я веду, від чого рука сама потягнулась ударити його в плече. Правда батько прийнявся сам підійматися, наче його перспектива опинитись на ручках у цього альфа-самця теж не радувала. Самому йому це звісно не вдалось, я підставила йому плече, зовсім забувши що воно у мене поранене. Крикнула від несподіваної болі та щасливо була відкинута в сторону. Кай повів мого батька в спальню, попутно шиплячи йому щось нерозбірливе. Ми з Еммою лишились в іншій кімнаті, вона зблідла так, що здається зараз же лишиться свідомості.

- Іди пошукай в шафку заспокійливе, - приказала їй, щоб вона перестала так перелякано дивитись на відчиненні двері в спальню.

- Чого ти мені указуєш? – огризнулась та, та якось в'яло.

- Ти ж сама казала, що я тут більше не живу, так от іди та шукай,  - огризнулась, заходячи в спальню і прикриваючи за собою двері.

В кімнаті не горіло світло, Кай уклав батька на ліжко, а сам присів прямо перед ліжком на підлогу. Його губи ледь чутно ворушились, він щось настійливо бубонів батьку, а той слухав, тяжко стогнучи.

- Ти що його залякуєш? – сіла поруч, бовкнувши білявого в плече. Накрила батька ковдрою.

- Не лізь не у свої справи, - холодно відповів білявий.

- Теж мені діловий, тільки но й можеш, що людей душити, - пробурчала зло, після чого нахилилась до батька. – Його шия виглядає жахливо.

- Вона хоча б у нього є, - байдуже відмітив перевертень, чим заслужив від мене злий погляд.

- Ти хоч трохи відчуваєш вину за свої дії? – спитала не зрозуміло на що надіючись, але його зверхньо піднята брова означала відсутність совісті в цього індивіда,  як такої.

- А ти? – все ж спитав він. – Від тебе вимагалось просто сидіти вдома і нікуди не йти, поки я не розберусь. А ти навіть на це не здатна!

- Так я дома! Це мій дім! – нагадала йому, розвівши руками. Батько закашляв, йому явно не хотілось все це вислуховувати.

- Одразу видно, що у тебе за дім, - окинув він кімнату презирливим поглядом.

- Так вимітайся, але спочатку виправ те, що натворив! – вимагаю, поки батько намагається схопити мене за руку, але я його не слухаюсь.

- Марго перекаже гроші на рахунок твого батька, - неохоче погодився він. – Може ще ремонт зробити в цій убогій дірі.

 - Я не про це, хоча це ти теж зробиш, - виразно киваю на батька.

- І що ти хочеш? Щоб я просив вибачення? – від так підняв брову, що його наче перекосило від одної думки про це.