Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Вилікуй його! – вимагаю, в кінець розізлившись.

- І як я в біса це зроблю?!

- Так само як і мене, - виразно дивлюсь на нього.

- Ти хочеш, щоб я його облизав?! – більшої відрази на його обличчі я ще не бачила. – Ти у своєму розумі?!

- Що, не подобається? Неприязно?! А людей душити не неприязно?! Лижи давай! – приказую, поки батько хрипить,  й намагається показати жестами що він взагалі то теж проти цієї ідеї.

- Чекай, чекай, у тебе ж мала бути мазь, Іван мав тобі дати, - згадав він, намагаючись відкараскатись від цієї «спокусливої» пропозиції.

- Я її Артуру віддала.

- Кому?!

- Ну хлопцю, що мене підвозив.

- Ті віддала мисливцю нашу банку з заживляючу мазь?! – верескнув він так противно, наче я гріх який створила.

- Мисливцю? А він хіба мисливиць? – здивувалась його обізнаності.

- Навіщо ти це зробила? Він тебе про це просив? Він ще щось тебе просив?! – прийнявся мене трясти цей неврастенік.

- Та ні про що мене він не просив, мені його просто шкода стало. Ти ж руками махаєш наліво направо.

Він застогнав, прикривши лице рукою, поки батько намагався привернути мою увагу, трясучи мене за порваний рукав.

- Давай лижи уже, поки вона не прийшла, - шиплю на блондина.

- Не буду я це робити! – відмовився той таким же шепотом.

- Мене лизав і його будеш! Щоб не поважно було людей душити! – гарчу невдоволено.

- Я тебе зараз знову придушу, якщо і дальше так продовжиш! – пообіцяв він мені.

- А я ж говорила: фетишист бісів! Тільки й подушити когось!

- Раді всього святого, заткнись! – підняв на мене голос хлопець і в цей момент зайшла Емма.

- Я знайшла заспокійливе, - повідомила вона тримаючи в руках пару баночок.

- От і добре випий його і цьому дай, - кивнула на блондина.

- Так, все, мені надоїло це! – вскочивши на ноги повідомив білявий. – Ми ідемо.

- Попутного вітру тобі в сраку, - не дивлячись на нього буркнула.

- Ми це значить я і ти! – повідомив він мене, після чого схопив під руки та заставив встати., а потім не особливо церемонячись закинув мене собі на плече.

- Відпусти мене негайно! – закричала, тому що в такому положені мене одразу почало нудити. Та й взагалі, мені не сподобалось така неочікувана близькість.

- Божечки, що тут відбувається? – прошипіла Емма, з жахом дивлячись на цю картину, хоча мені було видно виключно апетитну п'яту точку одного блохастого.

- Відпусти мене негайно! Нікуди я не збираюсь йти! Я дома! Відпусти! – кричала, гамселячи поганця куди дістану.

 - Якщо хтось появиться, одразу дзвоніть Марго, це дуже серйозно, - сказав Кай моєму батьку, повністю ігноруючи мене, а потім подався до виходу з квартири.

- Мене зараз знудить, - простогнала, тільки но ми минули поріг мого дому. Він пройшов ще пару кроків зі мною, після чого все ж вернув мене у вертикальне положення. Спробувала вирватись, однак голова закрутилась так, що я буквально сповзла йому в обійми.

- Так, тихо, тихо, я тебе понесу, - бормотав перевертень, поки я слабо намагалась дати йому по лицю, та голова крутилась так, що мислити зв'язно було неможливо. Прикрила очі наче тільки на мить, але тут же пірнула в темноту, як в ополонку.

**

До тями я приходила довго, мене хитало, як на теплих хвилях. Теплі губи торкнулися скроні, нагадуючи жахливі події ночі. Ще один поцілунок у щоку, наступний, упевнена, буде в губи.

 - Юро, мені й без тебе погано, - простогнала, відхиляючись, й на повну відчуваючи, як сильно болить голова.

Хвилі напружилися, тепер у них не було так комфортно, що дещо насторожило.

 - Хто такий Юра? - убивчий шепіт Кая над самим вухом змусив миттю розплющити очі.

Усе паморочилося, абсолютно все! Місяць на небі, власний під'їзд, припарковані поруч машини, а головне, зла морда Кая. Обличчям це назвати язик не повертався, ось очі червоним горять, риси обличчя стали гострішими, проступили й потемніли вени, та й волосся начебто сторчма встало - такий собі дикобраз. От же бовдур, та коли його вже попустить? Дивиться, чекаючи відповіді, своїми червоними очима, а мене аж мутити починає. Не від нього, батько явно з ляпасами перестарався, та й зализана рана все ще болить. Такий з нього рятівник, тільки кривдити й може.

Ось дивлюся на цю нахабну морду і не розумію одного: як я раніше не помічала, що він маніяк божевільний? Але так само розумію, що ще трохи та мене вирве. Що там я сьогодні їла? Нічого, то чим мене буде рвати? Дитячими мріями, мареннями й сльозами? З'їла їх сьогодні в надлишку. У всьому ці вовки винні, щоб їх! Ну чому я? Що цьому маніяку від мене треба?! Куди він мене тягне знову? Заплющила очі й тяжко застогнала. Я ж просто хочу зрозуміти коли все це скінчиться?!

 - ДАРИНА!!! - ось як труснув, не кинув на землю і то добре.