Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Не кричи, - простогнала із заплющеними очима, судячи з хватки, він усе ще скаженіє, - голова болить.

- Дарина, - треба ж, зрозумів, але в голосі все одно лють. - Хто такий Юра?

І що мені відповісти? Мені навіть страшно уявити, як ці два... вовка мене ділити будуть. Незрозуміло хто ще переможе, а Юрку шкода, чи що? Зітхнула, важко так, і розплющила очі. Ліхтар горить за спиною в Кая, треба ж, у квартирі я не помітила, що він навіть вдягнувся в зимову блакитну куртку, хоча донедавна в трусах розгулював. Йому личить блакитний, от би він і справді був блакитним, в тому самому сенсі, а не хворим на голову маніяком. На обличчі ще морда, очі світяться, але вени не так видно.

 - Юра - це кошеня, яке було в мене в дитинстві, - нахабно брешу, не моргнувши й оком, старанно роблю обличчя "ти що - дебіл, до кота приревнувати?!".

Ні, якби він не був маніяком-вовком, мені б навіть було приємно, що мене ревнують, стільки уваги від протилежної статі я ще ніколи не отримувала, але те, що це все через запах, бісить до неможливості. Секунда, важкий погляд Кая, а потім він вивільнив одну руку і поліз за чимось у внутрішню кишеню куртки. Втративши опору для спини, довелося схопитися за його шию, щоб не звалитися на землю. У руці хлопця з'явився телефон, мені терміново захотілося опинитися на землі й поповзти якомога далі звідси. Йти я не зможу, все ще нудить і голова обертом. Він набрав номер, я навіть знаю чий, і приклав мобільний до вуха, спопеляючи мене поглядом. Нервово ковтнула, красиві очі примружилися.

О, який ліхтар гарний!!! Ось, його треба розглянути краще, навіть якщо від погляду в одну точку починає мутити ще більше. Все, щоб на бовдура не дивитись.

 - Дімко, Іван прийшов до тями? - я думала, він братові відразу подзвонить.

- До якої тями?! – оскаженіла я. – Ти що і його душити намагався? Душогуб, серійник клятий!

 - Розбуди, - у відповідь на кілька фраз від Діми, наказав альфа повністю мене ігноруючи. Напружилася, відчуваючи недобре. Зі слухавки щось почулося, і я здригнулася, коли у відповідь на ще одну фразу брата, Кай закричав:

 - А мені плювати, що непритомний! Роби що хочеш, але щоб він зараз же відповів на моє запитання!

Далі був потік лайки у бік мого братика, мене ж, чесно сказати, почало калатати від страху.

- Ти що з ним зробив? - мій голос осип, а руки, замість того, щоб триматися, майже навмисно стискали шию цього козла. – Ти що у біса зробив з моїм братом?! Тобі що мене і батька було мало?!

 Повне ігнорування мого запитання, руки самі стиснулися ще сильніше.

 - У тебе пів години, попроси батька, - остання фраза Дімі, телефон вимкнули й назад сховали в куртку.

- Що ти зробив із моїм братом?! - у мене почали здавати нерви, але руки не могли пережати його товсту шию.

- Мої накази мають виконуватися, - була дана мені відповідь, рука повернулася на спину і притиснула мене до нього. - Я йому сказав, щоб він залишався з тобою і нікуди не випускав.

Мої руки стиснулися ще сильніше, але вовку, мабуть, було все одно. Тоді я із задоволенням провела нігтями по шкірі, залишаючи глибокі подряпини:

- Не смій наказувати йому і МЕНІ!

Тихе гарчання, розумію, що занадто довго дивлюся в його очі. Грубо притиснув за плече до своїх грудей. І цей вовк сьогодні мене поцілувати збирається? Ні, мені поцілунків із вовками на одну ніч вистачило!

 - Відпусти, - кинула йому, прикусивши губи.

От цікаво, якщо він мене поцілує, то чи зрозуміє своїм вовчим чуттям, що я з Юрком сьогодні вже цілувалася? У блакитних очах нездоровий блиск, імовірно, йому подобається, що я чиню опір. Чи не мудак?! Чекала, що кине на землю, але не кинув. Ледве помітно посміхнувся, кинув ще один погляд на мене, а потім кудись поніс.

 - Відпусти, сказала ж! - повторила, відчуваючи нудоту від таких різких рухів. – Я хочу додому!

- Ми їдемо додому! – виділив він.

- Я уже дома! – не залишилась спокійною.

- Ти довго! - почула раптом і повернулася подивитися, куди мене несуть.

Великий чорний джип стояв з увімкненими фарами, водійські двері були відчинені. Кирило сидів у кріслі й розглядав щось у своєму телефоні, ми зустрілися поглядами, і він стрімко встав.

- Що сталося?

 - Відпусти мене, Кай! - сіпнулася, щоб він мене відпустив, але той навіть не подумав. - Мені потрібно додому! Ти мало мого батька не убив!

 - Подзвони Михайлу, нехай владнає все, - кинув Кирилу альфа і поніс мене до багажника.

- Ти що робиш?! - крикнула, коли він відчинив дверцята і кинув мене в багажник, наче мішок картоплі. Буквально кинув, мені в бік тут же врізалося щось гостре, а в спину вперлося запасне колесо.

- О йой, - прокоментував же жахом Кирило навіть не намагаючись мені помогти.

- Ти зовсім звихнувся?! Ви що справжні маніяки?! – крикнула перелякано, намагаючись піднятись, та мені не дав погляд блондина.

- Більше не тікай, а то тікати буде нікуди, - сказав він мені холодно зачинив двері багажника.