Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

вона. — У нас також угоди про спільні дії з «Аль-Аббік» та

«Зоряною Спіраллю». З ними можемо вжити нагальних заходів

безпосередньо або через наших партнерів буквально на будь-якій станції чи планеті системи.

Пракс закивав сам до себе. Це саме те, що йому потрібно. Хтось

із очима і контактами повсюди. Хтось, хто може допомогти.

— Я додаю шаблон на згоду. Ви мусите оплатити сервісний

збір, але ми більше ні за що не зніматимемо з вашого рахунку, поки не домовимося про масштаб розслідування, за який ви

готові взяти зобов’язання. Тоді я відправлю вам детальний

контракт і таблицю з вартістю послуг, й ми обговоримо масштаб

робіт, який підходить вам найбільше.

— Дякую, — сказав Пракс.

Розгорнув документ, підписав і повернув. Поки той долетить

до Місяця, мине двадцять хвилин на швидкості світла. Ще

двадцять хвилин назад. Хтозна-скільки на Місяці.

Але вже щось. Принаймні щодо цього він міг утішитися.

На кораблі було тихо, ніби всі завмерли в очікуванні, одначе

Пракс не знав, в очікуванні чого саме. Прибуття на станцію

Тайко, але чого ще — певності не було. Залишивши позаду

койку, пішов крізь порожній камбуз, вгору трапом до командної

палуби, а звідти — до кабіни пілота. В маленькому приміщенні

темно: більша частина світла йшла з панелей керування та

екранів високої роздільної здатності, що заповнювали 270

градусів поля зору панорамою зоряного світла, далекого Сонця

і все ближчої масивної станції Тайко — оази серед пустельного

обширу.

— Агов, докторе, — озвався Алекс із крісла пілота. — Прийшов

поглянути на краєвиди?

— Якщо... Тобто, якщо ти не проти.

— Нема проблем. Я без другого пілота, відколи «Росі» в нас.

Пристебніться тільки. І раптом щось трапиться, нічого не

чіпайте.

— Не буду, — пообіцяв Пракс, видираючись у крісло-колиску.

Спершу здавалося, що станція зростає повільно. Два кільця, що оберталися в різні боки, були ледве більшими, ніж палець

Пракса, а сфера, яку вони оточували, не більшою, ніж кулька

драже. Але «Росі» наближався, і з розмитих країв будівельної

сфери завиднілися маніпулятори та портальні рóботи, які

тягнулися до химерної аеродинамічної фігури. Корабель іще

недобудований: корпус незашитий, керамічні й сталеві

шпангоути стирчать у вакуумі, наче скелет. Всередину й назад

тріпотіли крихітні метелики — зварники та ущільнювачі

працювали занадто далеко, щоби побачити щось, окрім світла.

— Його будують під атмосферу?

— Нє. Хоча то має такий вигляд. Це «Чеcапік». Може, чи то

пак, зможе довго під прискоренням летіти. Якщо не помиляюся, бідолаху хочуть пару місяців на вісім g гнати.

— Це куди аж так? — поцікавився Пракс, подумки рахуючи

у стовпчик. — Він має вийти за орбіту... та будь-чию орбіту.

— Атож, у самий глиб. Хочуть «Нову» дістати.

— Отой корабель поколінь, який мав збити Ерос у Сонце?

— Той самий. Двигуни йому вимкнули, коли план зійшов на

пси, але «Нову» відтоді летів за інерцією. А через те, що його не

добудували, то дистанційно повернути не можуть. От і будують

ловця. І в доб ру путь, скажу я. «Нову» — фантастична цяцька.

Звісно, навіть якщо його повернуть, то мормони не зупиняться

ні перед чим, щоб засудити Тайко до живих печінок. Якщо

спроможуться.

— А що їм завадить?

— ОПА не визнає судів на Землі та Марсі й контролює ті, що на

Поясі. Тож для мормонів це перемога в суді, який нічого не

означає, або поразка в тому, що означає.

— Ага, — кивнув Пракс.

На екранах Тайко більшала й чіткішала. Пракс не міг сказати, яка саме деталь дала змогу побачити станцію в перспективі, але

аж ось він змигнув оком — і усвідомив її розмах та розміри, коротко охнувши. Будівельна сфера, мабуть, пів кілометра

в діаметрі — як два повноцінні сільськогосподарські куполи

дном до дна. Велика промислова сфера поволі зростала, поки не

заполонила екрани, а маячки будівельної техніки й освітлена

скляна оглядова