Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Однієї перевірки було достатньо, щоб зняти всі звинувачення? - допитувалася Лєра.

- Річ не в цьому, - зам'ялася вона. - Народе, там була звичайна сода, а не те, що ми всі подумали.

Влад, котрий ніяк не брав участі в розмові, несподівано підскочив на ліжку.

- Що? - не повірив Коля. - Це точно?

- Так. Ви б бачили обличчя поліції! Я ж казала, що мене просто підставили.

- Може, вони тебе прикрити вирішили? Взяли дурь собі, потім продадуть. А ти заперечити не зможеш, інакше за статтею підеш.

- Ні, у нас у місті таке не прокотить. Вони б не стали нікого покривати. Там дійсно була сода.

- Навіщо комусь підкидати тобі її? - Лєра нарізала кола кімнатою.

Ці слова змусили Влада долучитися до розмови. Вони висувають свої теорії, підозрюють усіх, при цьому не знають, як було насправді.

- Раз усе нормально, може, розкажеш правду? - запропонував він Ані й уткнувся в телефон, писати повідомлення сусідові.

- Гаразд, - погодилася вона. - Коротше, наркотики мені не підкидали. Я їх сама сховала на прохання однієї людини.

Настала хвилина мовчання. Лєра з Колею перекинулися короткими поглядами, здогадуючись, про кого вона говорить. Тільки не знали, як до цього ставитися: виникали підозри, що прохання від цієї людини було зовсім не випадковим.

Почувся короткий стукіт, і до них зайшов Костя. Дуже ввічливо його просили з'явитися.

- Ось і винуватець торжества, - Влад прийняв сидяче положення. - Розповідай, чому у твоєму пакеті була сода?

- Що ти верзеш? - насупився Костя.

- Так, чуваче, радій, твій зад врятовано.

- Яка сода?!

Влад не відповів. Повторення нічого не змінить, тому він поставив нове запитання:

- Звідки в тебе товар?

- Постачальник той самий, ти його знаєш, - занервував Костя. - За кілька днів я мав передати це одній людині...

- Може, вони взялися за старе? Дають тобі фальшивку, а гроші вимагають справжні. Таке вже було, чому вони не можуть зробити так знову?

- Тому що Ян здох. Він так робив з таблетками, замінюючи їх на вітамінки. Тепер усе перевіряється, помилки бути не могло.

- Але тим не менш, там була сода.

- Раптом її підкинули?  - припустив Костя. - Ми всі тоді були на тому крилі. Якщо вони знали, що це буде в Ані, то легко могли підмінити на щось своє.

- А сенс? - запитав Коля. - Закинутися на халяву?

Костя його вже не чув. Перекрутивши у голові розмір і ціну за грам, він взявся за голову.

- Дідько, мені ж це ще повертати! Роками доведеться працювати. Ви знаєте, на яку суму там було?

- Та начхати, - Влад махнув рукою. - Радій, що чистим із лайна вийшов. Викрутишся.

- Навіщо треба було здавати Аню і підміняти все на соду? - поцікавилася Лєра, хоч і нерозумно сподіватися на відповідь. - Вони хотіли її позбутися?

- Так, щоб зробити те, що зробили, - розвів руками Влад. - Той, хто це влаштував, був упевнений, що в пакеті наркота і прибрати Аню вдасться надовго. Якби вони знали, що там сода, то не стали б так ризикувати, бо поліція могла перевірити одразу і зам'яти цю справу.

- Тоді варіант один, - сказав Коля. - Соду підкинув хтось інший. Той, хто знав про облаву поліції та про цю підставу. Серед їхніх людей є хтось на нашому боці, тільки хто, - він кинув погляд на Костю.

- Я не знаю, - він знизав плечима. - Походу ви маєте рацію. Тепер з вашого дозволу, я піду. Ви занадто багато говорите, а я знову головний підозрюваний.

- Іди, - кинув Влад. - Хоча тобі Аня й так усе розповість.

Костя посміхнувся:

- А тебе це бісить?

Влад різко повернув до нього голову.

- Так, бляха, мене це бісить!

Коли він пішов, роздуми друзів продовжилися.

- Є ідеї, хто це може бути? - Коля оглянув присутніх. - Хто знає про всі плани нашого месника?

Поки вони будували чергові теорії, Аня розбирала рюкзак, викладаючи своє барахло на тумбочку. В одному з відділів знайшла навушники Влада, які він випадково забув на комоді, і тихо простягнула йому.

Дивлячись на пропажу, обличчя Влада засяяло.

- О, дякую, я вже думав, не знайду.

Говорив він голосніше, ніж слід було, цим привернув увагу інших. Лєра подивилася на Колю, і потім до неї дійшло.

- Та годі?! - вигукнула вона. - Ти був у Ані вдома?

- Ага, - незворушно відповів він. - Жага правди.

- І чому я про це не знала?

- А повинна?

- Ну, звісно, я ж твоя сестра.

Влад примружився. Роздивляючись дівчину, намагався знайти хоч одне підтвердження її слів.