Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Та ні, маячня. Досі не вірю.

Лєра голосно цокнула, і кімнатою рознісся сміх, який нарешті розвіяв напругу. Коли їх попустило, вона дістала з сумочки другий комплект ключів і простягнула Ані.

- Ми замок поміняли.

- Я так багато пропустила? - Аня взяла ключі.

- Не ти одна, - додав Коля.

- У той хтось залив суперклей. Не знаю, яка мета, але, схоже, вони дійсно хотіли позбутися тебе.

- Щоб насолити тобі? - сумнівалася Аня.

- Тільки навіщо? - не розуміла Лєра. - Я ж ні в чому не винна.

- Залишається чекати наступних витівок, - зазначив Коля. - Одного разу месник себе якось проявить.

- Боюся, хтось із нас не переживе такого, - Влад встав із ліжка. - Все заходить надто далеко. Але про це завтра. Що ми робимо на день студента? Йдемо в клуб? Квитки є.

- Усе проходитиме в клубі? - Лєра рефлекторно стиснула медальйон на шиї.

- Ага, там спеціально для нашого універу, будуть майже всі. Підемо?

- Ну, так, - невпевнено погодилася вона. - Хоча ненавиджу цей день з минулого року.

- Ми будемо поруч, - переконав її Коля. - Все буде добре. Головне, медальйон не загуби.

- І не бухай, як минулого разу з Колею, - буркнув Влад. - Не хочу знову вас п'яними додому тягнути.

- Так тобі Аня допоможе.

Почувши своє ім'я, вона повернулася до розмови.

- Я маю право не йти? Не люблю клуби.

- Влад того дня буде на зміні, можеш познущатися з нього, - запропонував Коля. - Підкинеш йому косяк і поскаржишся начальниці. Помстишся за всіх нас.

Усі дружно засміялися, але тільки не Влад. І хоч ідея друга здалася кумедною, він не міг допустити такого:

- Я вкраду ваші паспорти, і вас не пустять. Не раджу зі мною жартувати, - він злісно засміявся.

- Це теж було, - шепнула йому Лєра.

- Тоді нам доведеться стояти весь вечір поруч із тобою на фейс-контролі та нудити який ти душний, - випалив Коля.

- Ти це робиш весь рік нашої дружби.

86

Ані не терпілося віч-на-віч поговорити з Костею, але він постійно десь пропадав, або ж відсиджувався в кімнаті, яку вона за кілометр оминала, аби не зустрічатися з його сусідом. Тільки наступного дня побачила його на кухні з цигаркою.

- А я тебе знайшла, - Аня повільно наблизилася до нього.

Від несподіванки Костя відскочив від відчиненого вікна.

- Привіт, - він натягнув винувату посмішку. - Вибач... Я не знав, що все так буде. І дякую, що не здала, я твій боржник.

Аня кивнула.

- Тоді з тебе відповіді до семінарів. Бажано всі.

- Звісно, - видавив Костя, розуміючи, що ще легко обійшовся. - Може, щось іще? Я можу постачати тобі шоколадки.

- Я не прихильник солодкого, розслабся. Зроблю вигляд, ніби нічого не сталося.

- Дякую. Ти найкраща.

Костя розслаблено видихнув і міцно обійняв її. Аня засміялася, побачивши його таким щасливим. Варто було на секунду повернути голову до виходу, як усмішка спала з обох. У дверях з'явилися очманілі обличчя Влада і Колі, що теж прийшли в кімнату переговорів.

Як ні в чому не бувало, вони з Костею відійшли один від одного і продовжили палити, дивлячись у вікно.

- Реально почну стукати, щоб більше такого не побачити, - Влад присів на стіл.

Кілька разів він глянув на цих двох, нервуючи, що вони так різко замовкли. Обговорювали щось важливе, але варто було з'явитися стороннім, як тема змінилася. Потім Костя почав писати в телефоні та показувати Ані, щоб не довелося говорити вголос, від чого Влад остаточно розлютився. Відвернувся і нарешті почав слухати Колю, який розповідав про Марка.

- Батько намагався щось знайти на нього, але все занадто чисто, - продовжував він. - Ніде не з'являється, працює через інших людей, повідомлення з попередженнями пише.

Костя немов відчув, що говорять за нього, і повернувся. Не помітивши нічого підозрілого, викинув цигарку і, махнувши Ані на прощання, пішов.

Вона чула половину промови Колі, бачила його погляди, це не могло залишитися поза увагою.

- Я щось пропустила?

- Так, - процідив Влад. - Але ми тобі не довіряємо. Знаєш чому?

- І не треба, - Аня закотила очі й попрямувала до дверей.

- Крутий светр, - з насмішкою сказав Влад.

Вона зупинилася й обвела його незадоволеним поглядом, розуміючи справжній сенс жарту. Аня ж ненавиділа цей светр: комір для неї гірший за ярмо на шиї, вона ледь могла дихати. Але це єдина річ у гардеробі, що приховає засоси, залишені ним на її шиї. Тут ніяким тональним кремом не замажеш, довелося йти на крайні заходи.

Показавши йому середній палець, вона вискочила з кухні. Влад відповів тим самим, показав, але вже не їй, а відкритим дверям.