Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

в Асгарді є книжка під назвою «Спроби тлумачення» Генрі Ван-Дейка. Цю книжку було видано 1905 року християнської ери. Скільки можна судити, той Ван-Дейк був священик. Книжка ця — яскравий приклад того, що Евергард назвав би буржуазним мисленням. Зверніть увагу на подібність наведеного вище твердження Чарльстонської асоціації баптистів до твердження Ван-Дейка через сімдесят років: «Біблія вчить, що бог — власник світу. Він наділяє кожну людину згідно зі своєю власного волею, у відповідності з загальними законами».

22

Тоді було багато бідних крамарів, що носили свій крам від будинку до будинку. То було щонайбезглуздіше марнування людської енергії. Розподіл продукції був тоді такий же безладний і нерозумний, як і вся суспільна система.

23

Так звалися тоді злиденні будинки, де мешкала більшість робітників. Навіть за таке житло вони мали платити комірне хазяїнові, і то надзвичайно велике, як зважити вартість такого житла.

24

В ті часи крадіжки були звичайнісіньким явищем. Майже всі крали одне в одного. Панівні верстви крали законно, чи радше узаконювали свій крадіж, незаможні класи крали незаконно. Все доводилось охороняти. Величезна кількість людей була зайнята спеціально тим, що охороняла чужу власність. Цих людей називали сторожами. Будинки заможних людей були схожі на справжні фортеці для охорони майна. Коли тепер у наших дітей інколи спостерігається бажання привласнити чужу річ, то це рудимент звичаїв, що панували в ті давні часи.

25

Тоді робітників скликали на роботу і відпускали з роботи пронизливими, дикими гудками.

26

Обов’язки юриста корпорацій полягали в тому, щоб шахрайськими методами служити грабіжницьким інтересам своїх хазяїв. Історично засвідчений факт, коли Теодор Рузвельт, на той час президент Сполучених Штатів, заявив у 1905 p., звертаючись до випускників Гарвардського університету: «Всім відомо, що багато найвпливовіших та найкраще плачених юристів у кожному значному економічному центрі спеціалізувалися на винайденні зухвалих та хитромудрих засобів, за допомогою яких їхні багаті клієнти — як окремі особи, так і корпорації,— можуть обходити закони, видані для обмеження багатіїв у інтересах широкого загалу».

27

Це типовий приклад тієї жорстокої боротьби, яка охоплювала все суспільство. Люди полювали одне на одного, як голодні вовки. Більші вовки жерли менших, а Джексон у тому суспільстві-зграї належав до найдрібніших вовків.

28

Мова йде про кількість голосів, що їх одержала в США соціалістична партія на виборах 1910 р. Збільшення кількості голосів на виборах ясно показує швидке зростання впливу цієї партії в Тон час. У 1888 р. вона дістала 2008 голосів, у 1902—127 713; у 1904 p. — 435 040, у 1908 p. — 1 108 427, а в 1910 p. — 1 688 211.

29

В умовах жорстокої боротьби за існування люди, навіть багаті, не могли бути спокійні за своє майбутнє. Тому, турбуючись за долю своїх рідних, вони винайшли систему страхування. Для людей, що живуть у вік розуму, ця вигадка здається смішною до безглуздя, але тоді страхування було дуже серйозною справою. Надзвичайно характерно для моралі тих часів, що фонди страхових товариств часто розкрадали службовці, які повинні були їх охороняти.

30

Ще до народження Евіс Евергард Джон Стюарт Мілль у своєму есеї «Про волю» писав: «Поки в суспільстві існує панівний клас, мораль значною мірою визначається його класовими інтересами і почуттями».

31

Такі каламбури вважалися тоді особливістю ірландського гумору.

32

У 1902 році християнської ери, наприклад, газети захоплено коментували виступ власника вугільного тресту Джорджа Ф. Пера, який проголосив: «Права та інтереси робочого люду охороняються християнами, яким бог у своїй безмежній мудрості віддав у власність багатства країни».

33

«Несіть нам свої брудні гроші» — таке було гасло в тогочасної церкви.

34

Тодішній тижневик «Огляд», відомий своїм критичним напрямком, 18 серпня 1906 року описав випадок з робітником, що втратив руку. Подробиці його нещастя нагадують історію Джексона, про яку розповідає Евіс Евергард.

35

Люди тих часів мали звичай заповнювати свої житла різними дрібничками. Тоді ще не розуміли переваг суворої простоти. Житла заможних людей нагадували якісь музеї й вимагали величезної праці для утримання їх у чистоті. В домах панував демон пороху. Існувало безліч приладів для боротьби з ним, але нічого не робилося, щоб не заводити його зовсім.

36

Порушення заповітів було звичайним явищем тих часів. Нагромаджуючи величезні капітали, власники їх немало турбувалися тим, як і хто порядкуватиме багатствами після їхньої смерті. Складання заповітів та їх порушення закономірно доповнювали одне одне, як виробництво панцеру і гармат. Для складання заповітів, яких не можна було б опротестувати, багаті люди закликали на допомогу щонайдосвідченіших юристів, але й ті заповіти скасовувалися часто за допомогою тих самих адвокатів, які їх складали. І все ж серед багатих верств панувала ілюзія, ніби можна скласти такий заповіт, якого нікому її ніколи не далося б скасувати. Цілі покоління багатих клієнтів та юристів намагалися здійснити те прагнення. Ці марні намагання нагадують нам шукання чудотворного «еліксиру життя» середньовічними алхіміками.

37

Це була серія кумедних і недоладних книжок, що сіяли серед трудящих хибні уявлення про паразитичні класи.

38

Люди тих часів були справжні раби слів: нам годі збагнути те огидне рабство. Слова справляли на них магічний вплив, сильніший за гіпноз. Мозок у людей був такий затуманений, у думках панував такий хаос, що часом досить було одного слова, аби знищити в їхніх очах весь авторитет серйозних висновків та узагальнень, плоди зусиль та шукань цілого життя. Таку магічну силу мало слово «утопія». Досить було вимовити його, щоб перекреслити яке завгодно економічне вчення, яку завгодно теорію суспільної перебудови, хоч би яка вона була доцільна. Мільйони носилися з такими фразами, як «чесно зароблений гріш», «ситий шматок» тощо. Вигадування подібних фраз вважалося мало не за прояв геніальності.

39

Спершу агенти приватного розшуку, що згодом стали платними захисниками капіталістів і врешті найманим військом Олігархії.

40

Широко вживані тоді патентовані ліки були, власне, патентованим шарлатанством. Проте люди вірили їм, як у середньовіччя вірили талісманам та індульгенціям. Єдина різниця між патентованими ліками й талісманами полягала в тому, що ліки були дорожчі й шкідливіші.

41

Ще й у 1912 році більшість населення щиро вірила, ніби вона керує країною за допомогою виборчих бюлетенів. Насправді ж керували так звані «політичні машини». Спершу хазяї тих «політичних машин» дерли з великих капіталістів грубі гроші за протікання потрібних законів,