Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

— З цим є одна проблема.

— Поясніть, будь ласка, — попросила Соня Мудіґ.

— Річ не в тім, що ми не хотіли б з’ясувати правду про це вбивство чи допомогти поліції. До того ж у вас є весь матеріал у комп’ютері Даґа Свенссона. Проблема етичного плану: у засобів масової інформації погано виходить співпрацювати з поліцією.

— Можете повірити мені, я це й сама зрозуміла сьогодні вранці, — посміхнувшись, мовила Соня Мудіґ.

— А що сталося?

— Нічого особливого. Так, мої особисті висновки.

— Гаразд. Для того, щоб зберегти довіру публіки, засоби масової інформації мають чітко дотримуватися дистанції по відношенню до влади. Журналісти, які бігають у поліцію і співпрацюють із слідством, врешті-решт опиняються на побігеньках у поліцейських.

— Мені доводилося зустрічати таких журналістів, — сказала Мудіґ. — І якщо я правильно зрозуміла, то буває і навпаки: коли поліція опиняється на побігеньках у деяких газет.

Еріка Берґер голосно розсміялася.

— Правда ваша! На жаль, мушу відкрити вам таємницю, що ми в «Міленіумі» просто не маємо в своєму розпорядженні коштів, щоб тримати у себе таких кишенькових журналістів. Якби вам потрібно було допитати когось із співробітників «Міленіуму», цю вимогу ми виконали б беззаперечно. Але наразі йдеться про формальну вимогу активно допомогти поліції, надавши у ваше розпорядження наші журналістські матеріали.

Соня Мудіґ кивнула.

— На це можливі дві точки зору. З одного боку, йдеться про вбивство одного із співробітників журналу. Щодо цього ми готові надати будь-яку допомогу. Але, з другого боку, є такі речі, які ми не можемо видавати поліції. Це стосується наших джерел.

— Я здатна виявити гнучкість. Я можу обіцяти вам захист ваших джерел. Мене вони цікавлять.

— Справа не в щирості ваших намірів і не в тому, чи довіряємо ми особисто вам. Йдеться про те, що ми взагалі ніколи це видаємо своїх джерел, за жодних обставин.

— Гаразд.

— Далі є ще одна обставина: ми у себе в «Міленіумі» ведемо власне розслідування вбивства, що є нашою журналістською роботою. Щодо цього я готова повідомити поліції зібрану інформацію тоді, коли у нас з’явиться готовий для публікації матеріал, але не раніше.

Еріка Берґер замислено наморщила лоба. Нарешті вона кивнула, вирішивши щось для себе.

— Крім того, у мене є і власні справи. Зробимо от що… Ви працюватимете з нашою співробітницею Малін Ерікссон. Вона добре розбирається в цьому матеріалі і слугуватиме вам провідником по книзі Даґа Свенссона. Копія у вас уже є. І вашим завданням буде скласти список осіб, яких на підставі об’єктивних обставин можна розглядати як потенційних підозрюваних.

Ірене Нессер нічого не знала про драматичні події цієї ночі, коли сідала на станції Сьодра у приміський потяг до Сьодертельє. Вона була вдягнена в не дуже довгу шкіряну куртку, темні брюки й ошатну, вишиту червону кофтину. На обличчі у неї красувалися зсунуті на лоба окуляри.

У Сьодертельє вона подалася на зупинку автобусів, що курсують по маршруту Сьодертельє—Стренґнес, і купила квиток до Сталлархольма. Вона чекала на зупинці, з якої видно було житлові будинки, і подумки малювала собі карту. За кілька кілометрів на північний схід знаходилося озеро Меларен, навколо нього була дачна місцевість, забудована літніми будиночками, серед яких траплялися нечисленні будинки для цілорічного мешкання. Дача адвоката Нільса Б’юрмана затесалася серед літніх будиночків приблизно за три кілометри від зупинки автобуса. Ірене Нессер відпила води з пластикової пляшки і вирушила туди пішки. За сорок п’ять хвилин вона дісталася місця.

Спершу вона обійшла територію, вивчаючи сусідів. З правого боку відстань до найближчого будиночка складала приблизно сто п’ятдесят метрів. Зліва був вибалок. Проминувши два літні будиночки, вона вийшла до невеликого селища, де про присутність людини свідчило відчинене вікно і звуки радіо. Але від будинку Б’юрмана його відокремлювало аж триста метрів, а отже, вона могла попрацювати у відносно спокійних умовах.

Вона прихопила з собою ключі від його житла і легко відімкнула двері. Спершу вона розчинила вікно з протилежного боку будинку, щоб забезпечити собі шлях відступу на випадок, якщо раптом з боку ґанку виникнуть якісь непередбачені перешкоди. Під непередбаченими перешкодами вона в основному мала на увазі несподівану появу поблизу будинку якого-небудь поліцейського.

Літній будиночок Б’юрмана, старенький і невеликий, складався з кімнати, спальної комірчини і крихітної кухоньки без водогону. Замість туалету на ділянці була тільки сільська вбиральня з вигребом. За двадцять хвилин вона перевірила комірку, шафи і комод, але не виявила жодного клаптика паперу, що стосувався б Лісбет Саландер або Зали.

Обшукавши будинок, вона оглянула також убиральню і сарай. Ніяких документів ніде не знайшлося, отже, поїздка виявилася марною.

Вона сіла на ґанку і поснідала яблуком, запиваючи його водою.

Збираючись зачинити віконниці в задній частині будинку, вона зупинилася в передпокої. Погляд її зупинився на алюмінієвій драбині з метр заввишки. Вона повернулася до великої кімнати й уважно оглянула обшиту дошками стелю. Отвір, що вів на горище, був майже непомітний між двома балками. Вона принесла драбину, відкрила ляду і відразу знайшла п’ять папок формату А4.

Білявий гігант був стривожений. Усе пішло не так, як було задумано, і катастрофи посипалися одна за одною.

Спочатку братам Ранта подзвонив Сандстрьом, наляканий до нестями, і повідомив, що Даґ Свенссон збирається надрукувати викривальний репортаж про його пригоди з повіями і про самих братів Ранта. У цьому ще не було нічого страшного: викривальна стаття про Сандстрьома в засобах масової інформації жодним чином не стосувалася б білявого гіганта, а брати Ранта просто могли залягти на якийсь час на дно. Ці двоє так і зробили, вирушивши на «Балтік стар» по Балтійському морю, щоб відпочити за кордоном. Загроза судового переслідування виглядала малоймовірною, і навіть якби сталося найгірше, брати не були б заскочені зненацька. З ними не раз уже траплялися подібні неприємності. Це було невід’ємною частиною їхньої професійної діяльності.

Але те, що Лісбет Саландер зуміла вислизнути від Маґґе Лундіна, дивувало. Тим більше що Саландер така плюгавка порівняно з Лундіном, і треба було всього лиш запхати її в машину і доставити на склад на південь від Нюкварна.

А тут ще Даґ Свенссон з’явився з новим візитом до Сандстрьома і цього разу вже цікавився Залою. Це геть змінило ситуацію. Б’юрман запанікував, а Свенссон продовжував копати — і все це призвело до небезпечного загострення ситуації.

Дилетант — це гангстер, не готовий відповідати за наслідки. Б’юрман виявився повним дилетантом. Білявий гігант від самого початку не радив Залі зв’язуватися з Б’юрманом, але Зала не