Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Білявий гігант цілком випадково опинився біля Б’юрмана того вечора, коли подзвонив Даґ Свенссон — той самий підлий писака, через якого вже виникали проблеми з Сандстрьомом і братами Ранта. Гігант приїхав до Б’юрмана, щоб заспокоїти або залякати його після невдалого викрадання Лісбет Саландер, і розмова із Свенссоном викликала у Б’юрмана страшну паніку. Він по-дурному уперся. Раптом з доброго дива захотів вийти з гри.

На довершення до всього Б’юрман дістав свою ковбойську гармату і почав йому погрожувати. Білявий гігант здивовано вирячився на Б’юрмана і відібрав ствол. Він прийшов у рукавичках, тож з відбитками не могло виникнути жодних проблем. У нього взагалі не залишалося іншого виходу, оскільки Б’юрман раптом роздратувався.

Б’юрман, звичайно, знав Залу і тому був загрозою. Гігант і сам не знав, навіщо змусив адвоката роздягтися — єдиним поясненням було те, що він був дуже злий на Б’юрмана і хотів цю злість якось виразити. І аж остовпів, побачивши слова, витатуювані у того на животі: Я — САДИСТСЬКА СВИНЯ, ПОКИДЬОК І ҐВАЛТІВНИК.

У першу мить він мало не пожалів Б’юрмана. Така от дурість! Проте він працював у такій сфері, де подібні непрошені почуття не дозволялися, оскільки могли зашкодити роботі. Тому він вивів Б’юрмана до спальні, поставив на коліна перед ліжком і замість глушника скористався подушкою.

За п’ять хвилин він перевірив квартиру, щоб не залишилося жодного натяку на зв’язок із Залою. Єдине, що він знайшов, був номер його власного мобільного, а ще про всяк випадок він забрав із собою мобільник Б’юрмана.

Наступною проблемою був Даґ Свенссон. Коли знайдуть убитого Б’юрмана, Даґ Свенссон, звичайно ж, подзвонить у поліцію і повідомить, що за кілька хвилин до смерті Б’юрман говорив з ним по телефону, зокрема про людину на ім’я Зала. І тут уже не треба було великого розуму, щоб докумекати, що навколо Зали почнуть будувати різні гіпотези.

Білявий гігант вважав себе дуже розумним, але неперевершений стратегічний талант Зали викликав у нього трепетне захоплення.

Вони працювали разом уже майже дванадцять років. Минуле десятиліття ознаменувалося такими успіхами, що білявий гігант почав дивитися на Залу майже як на вчителя. Він готовий був годинами слухати просторікування Зали про людську природу та її слабкості й про те, якими способами їх можна обернути на свою користь.

І раптом злагоджена робота їхнього підприємства почала давати збій. Справи не вдавалися, і провали йшли один за одним.

Прямо від Б’юрмана він відразу поїхав до Енскеда і залишив білий «Вольво» за два квартали від потрібного будинку. Йому пощастило — двері в під’їзді до кінця не зачинилися. Він піднявся нагору і подзвонив у квартиру з табличкою «Свенссон — Берґман».

У нього не було часу добряче обшукати приміщення або забрати з собою папери. Він зробив два постріли: у квартирі крім Даґа Свенссона була ще жінка. Потім зі столу у вітальні він забрав ноутбук Даґа Свенссона, вийшов за двері, спустився сходами, сів у машину і виїхав з Енскеда. Єдиним його промахом було те, що він упустив револьвер, коли, спускаючись по сходах з ноутбуком під пахвою, став заради економії часу заздалегідь діставати ключі від автомобіля. Він спинився на десяту долю секунди, але револьвер упав у прогін, що вів до підвалу, і він вирішив, що повертатися по нього надто ризиковано. Він знав, що його зовнішність легко запам’ятовується, тому для нього важливим було зникнути з місця події, доки його ніхто не бачив.

За загублений револьвер він мав зауваження від Зали. Обидва були надзвичайно здивовані, коли дізналися, що поліція почала полювання на Лісбет Саландер, але таким чином промашка з револьвером несподівано обернулася для них успіхом.

З другого боку, ця подія створила ще одну проблему. Саландер залишалася єдиною слабкою ланкою. Вона знала Б’юрмана і знала Залу, причому могла додати два і два. Порадившись, обидва дійшли єдиної думки: Саландер потрібно знайти і де-небудь закопати. Найкраще, якби вона так і не знайшлася. Тоді розслідування вбивства з часом ляже в архів і там спокійно припадатиме пилом.

Вони із Залою сподівалися, що до Саландер їх приведе Міріам By. І тут знову не склалося — у справі раптом з’явився Паоло Роберто. Ось уже чого ніхто не чекав! Упав як сніг на голову! Виявляється, як пишуть газети, він був другом Лісбет Саландер.

Білявий гігант був у цілковитій розгубленості.

Після Нюкварна він пішов до будинку Маґґе Лундіна в Свавельшьо, розташованого усього за якихось кілька сотень метрів від штаб-квартири «Свавельшьо МК». Не найідеальніше місце, щоб сховатися, але вибір у нього був невеликий, а йому слід було встигнути залягти на дно, доки не зійдуть синяки з пики. А вже потім можна буде непомітно забратися подалі від Стокгольма. Він торкнувся зламаного перенісся і помацав ґулю на потилиці. Вона вже почала зменшуватися.

Він правильно зробив, що повернувся і спалив усе, що там було. Принаймні, прибрав за собою.

І тут йому сяйнула думка, від якої він похолов.

Б’юрман! Усього один раз, у лютому, коли Зала узявся прибрати Саландер, йому довелося спішно зустрітися з Б’юрманом у його літньому будиночку поблизу Сталлархольма. У Б’юрмана була папка з документами, що стосувалися Саландер, він тоді її ще перегортав. Як же він міг забути про неї! За цією папкою можна вийти на слід Зали!

Він спустився в кухню і пояснив Маґґе Лундіну, чому той повинен негайно виїхати до Сталлархольма і влаштувати там ще одну пожежу.

Під час ланчу інспектор кримінальної поліції Бубланськи спробував навести лад у слідстві, яке, як він відчував, остаточно забуксувало. Він довго обговорював з Куртом Свенссоном і Сонні Боманом подальші кроки щодо розшуку Саландер. Надійшли нові сигнали, деякі навіть з Ґетеборґа і Норчьопінґа; сигнал з Ґетеборга було відразу ж відкинуто, тоді як Норчьопінґ давав слабку надію на можливий успіх. Вони поінформували своїх тамтешніх колег і встановили обережне спостереження за адресою, де було помічено дівчину, з опису схожу на Лісбет Саландер.

Він спробував також провести дипломатичну розмову з Хансом Фасте, але того не було вдома, а його мобільний не відповідав. Після бурхливої ранкової наради Фасте пішов похмурий, як грозова хмара.

Потім Бубланськи зв’язався з начальником слідчого відділу Ріхардом Екстрьомом, щоб вирішити проблеми, пов’язані з Сонею Мудіґ. Він детально виклав об’єктивні причини, чому, як він вважав, було нераціонально усувати Соню Мудіґ від слідства. Екстрьом не побажав вислухати, і Бубланськи вирішив перечекати