Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Ти так і просидів усю ніч, дурнику?

— Так і просидів.

— Тобі не холодно?

— Холодно.

У ту мить вона остаточно прокинулась і згадала, що відбулось удень. Тоді вона знову зіщулилась під ковдрою, її очі зробились холодними і з них потекли низкою сльози. Невдовзі вона знову заснула. Я не хотів іти в ліжко. Навіть якби я й ліг, то все одно не заснув би. Тож я вийшов пройтися. Я побачив, що в батьковому вікні горить світло. Хоча в замку не було чутно найменшого звуку, однак неодмінно щось саме зараз відбувалося. Удень був момент, коли я міг вирішити все. Однак тепер прийшла ніч і ситуація змінилась. Тепер інші вирішували все.

Місяць ішов по небу дуже повільно, події відбувались повільно, час також ішов повільно. Хто сказав, що я — дурень, адже я відчув час? Хіба ж дурень може відчути час?

Олія в каганці википіла й тоді знадвору крізь вікно увійшло місячне проміння.

Потім і місяць сів. Сидячи в темряві, я хотів змусити свою голову подумати про щось, наприклад, про те, що я буду робити, коли настане новий день. Однак мені не думалось. Кульгавий управитель якось казав, що думати — означає потайки говорити з собою. Однак мені було не так вже й легко говорити без звуку. Та й узагалі — як можна говорити без звуку? Це я так кажу, ніби я ніколи не думав. Але я думав. Однак тоді я не думав спеціально про щось. Саме тоді, коли думаєш спеціально, потайки говориш із собою. А я так ні про що не міг думати. Я сидів у темряві, слухаючи, як Тхарна іноді схлипує уві сні у проміжках між довгими і глибокими вдихами. Потім темрява стала прозорішою.

Уперше в житті я побачив, як приходить день.

Тхарна прокинулась, однак вдавала, що продовжує спати. Я сидів, як і раніше. Потім увійшла мати. Обличчя в неї було сіро-чорне, як у людини, що не спала всю ніч. Вона знову сказала:

— Їдь на кордон, сину. А якщо там буде неможливо лишатися, тоді їдь до родини Тхарни, і забирай із собою свої речі.

Коли до мене заговорили, я відразу ж почав думати й сказав:

— Мені не потрібні всі ті речі.

Тхарна вийшла з ліжка. Здавалося, що її груди — то не продовження тіла, а дві бронзові посудини, встановлені на ньому. У шафі, що стояла в їдальні родини Мерці, були декілька бронзових голубів — вони блищали так само, як і груди моєї дружини. Вона вдягла довгий шовковий халат, і по її тілу потекло вранішнє світло. У інших жінок такого не буває — проміння тільки відбивається від їхніх тіл, але не може по них текти. Навіть завжди заклопотана дружина туси казала:

— У світі не існує жінки, гарнішої за твою дружину.

Тхарна не повернула свого обличчя, а відповідала, дивлячись на себе в дзеркало:

— Якщо вже чоловік такий, то, мабуть, і його дружина повинна викликати в людей бажання її вкрасти.

Дружина туси зітхнула.

— Тоді ти будеш виглядати жалюгідно, дурнику, — розсміялася Тхарна.

У родині Мерці дуже багато справ вирішуються за сніданком. Сьогодні атмосфера в їдальні була відповідно важка. Усі, не зупиняючись, заповнювали роти їжею, ніби змагалися, хто більше з’їсть.

І тільки мій старший брат розглядався на все навколо ясними очима. Я помітив, що найбільше він дивився на батька-туси й на мою гарну дружину. Коли прийшов час розходитись після сніданку, дружина туси дуже вчасно гикнула: «Ек…»

— Якщо хочеш щось сказати, кажи, — сказав туси.

Дружина туси сіла прямо й сказала:

— Ек… Бовдур із своєю дружиною збирається повертатися.

— Повертатись? Хіба не тут його дім? Так, так, звичайно, я розумію, що ти мала на увазі, — сказав туси, — однак він повинен розуміти, що землі на кордоні — то також не їхні землі. Мої землі не ділились і справжнім їхнім володарем є туси.

— То давайте я замість володаря керуватиму торгівлею там, — сказав я.

І тут заговорив мій старший брат — спадкоємець володаря й розумник у родині Мерці. Він говорив не до мене, а до моєї