Читати книгу - "Одна година на бажання, Ді Мія"

 Ми почули якісь дивні звуки, що лунали позаду Адріана, він перестав посміхатися й швидко кинув мені пальто з шарфом.

- Одягайся і нічого не питай! - Я злісно глянула на нього, але мовчки почала одягатися.

 Підбігши до дивана, я сяк-так влізла в туфлі, які встигла скинути, коли сиділа і пила дивний сік.

- А де Сем? Де патруль? - Прогарчав Адріану Дарен дивлячись як я одягаюсь.

- Вони забрали вампірку й всі разом вирушили до себе на її допит. Мені доручили зайнятись Дафною. Ніхто не знав, що у вампірки є спільники. Я так підозрюю, саме вони допомагали відводити від неї погляд, поки та... Пила кров Дафни.

 Я здригнулася.

- Вони що, повітряники?

- Так. І дуже сильні.

- Тоді зрозуміло в чому справа. - Дарен з усієї сили врізав кулаком по стіні, що аж балкон затремтів.

 Я з'їжилася. Який же він сильний, це не могло не лякати.

- Що будемо робити? - Вигукнула я, коли за спиною Адріана почулися знову якісь дивні звуки, їхній гул дедалі наростав.

 Дарен глянув на мене

- Я зараз спущу вас з Адріаном вниз і їх затримаю! А ви бігом до порталу!

Я здивовано глянула чоловікові в очі.

- А як же ти?

 Він злегка посміхнувся.

- А я їм не по зубах. - Сказав він мені на вухо, згрібаючи в оберемок і йдучи до кінця балкона.

 Я міцніше вхопилася за його шию та заплющила очі і ніби відчула на своєму волоссі невагомий поцілунок, а потім почула шерех крил.

 Ми летіли буквально декілька секунд, але ці секунди були прекрасні. Я шкірою відчувала лише прохолодний дотик вітру, але він не приносив мені ніякого дискомфорту. Я розплющила очі та побачила перед собою золотисто-карі очі Дарена. На декілька секунд у мене перехопило подих, а в нього розширилися зіниці. Він нахилився і ніжно поцілував мене в ... Чоло. А після цього швидко відпустив. Виявилося що ми вже стояли біля виходу з порожнього залу. Подивившись на мене декілька секунд він злетів у небо.

 Я дивилася на змахи його величезних крил, й це здавалося дивовижним. Не встигла я й подумати про ще щось, як через хвилину, біля мене вже стояв Адріан.

- Чому б тобі не піти з нами? - Тихо запитала я

- Маги - повітряники паршивіші з магів. Є великі шанси що вони неабияк нам зіпсують відхід у твій світ та ще й зможуть тебе поранити. Тому, буде краще, що б я відвернув їх увагу на себе.

 Мені стало трохи сумно, тому що скоріш за все я не побачу більше ніколи цього чоловіка. Він підійшов до мене й притягнувши мене до себе міцно обійняв. Зверху почувся гул. У порожньому залі з'явився льодяний вітер, який почав пробирати до кісток, його потоки почали закручуватися у вихор збираючи в себе пляшки, склянки, розкидане відвідувачами концерту сміття...

- Я знайду тебе! - Перекричав Дарен гул й швидко чмокнув мене в губи. - Біжіть! - Крикнув він Адріану, відходячи та кинувши на мене останній погляд. 

Чоловік розправив крила й злетів у повітря.

 Що сталося далі, я не встигла побачити, тому що Адріан підійшов та взяв мене міцно за руку, і разом не озираючись ми вибігли із залу. Величезні вхідні двері одразу після цього з гуркотом зачинилися за нашими спинами.