Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Наступного дня був довгоочікуваний вихідний, який Катя збиралася провести в ліжку за переглядом фільмів. Та планам не судилося здійснитися. О першій подзвонив Артем. На щире прохання залишити її у спокої колишній одногрупник гримнув, що останніми теплими днями треба відпочивати на вулиці, а не тухнути під ковдрою та велів негайно збиратися.

За півгодини він вже стояв на порозі Катерининої квартири. Мама звично привітала хлопця та запросила його зайти.

- Почекаєш на кухні? - спитала господиня.

- Ні, дякую, не хочу роззуватися.

- Давно ти до нас не заходив.

- Робота, - усміхнувся Артем.

- Катя також вся в роботу занурилася, - одразу стала ділитися своїми турботами жінка. - Навіть вночі іноді поверталася. А у тебе понаднормові також трапляються?

- Та ні, - знизав плечима хлопець та додав хитро зіщулившись. - Може то не через роботу?

- Ой, якби ж то. Вона мені весь час торочить, щоб на онуків я навіть не розраховувала.

- Куди вам онуки? Ви ж така молода та приваблива жінка, - улесливо зауважив білявий.

- Аха-ха, а я хочу бути молодою та привабливою бабусею, - стрельнула вона у відповідь очима.

- Мамо! - з докором вигукнула Катя, яка нарешті зібралася та вийшла зі своєї кімнати.

- Мовчу, - підняла в руки мама. - Гарно вам погуляти. Бувай, Артемчику. Рада була побачити.

- І я так само.

- Кажуть дівчата з віком стають схожими на своїх матусь, - задумливо мовив Артем, коли вони вийшли з квартири.

- То й що? - Катя теж чула про цю теорію, але ніколи не думала про неї серйозно.

- А те, що судячи з твоєї мами з віком ти залишишся красунею, - пояснив хлопець, а потім раптом спитав: - Може, вийдеш за мене заміж? Не хочу на старість жити з відразливою товстухою.

З виразу обличчя білявого не зрозуміло було, чи жартував він, чи ні. Схоже, для нього це осяяння було раптове. Але в Катерини на це відповідь була вже давно завдяки одній одногрупниці, яка якось із заздрістю висловила іншу теорію...

- А я була чула, що гарненькі чоловіки з віком стають гидкими як жаби. Тож я впевнено відмовлюся. Не хочу на старість жити з гремліном.

- Ех, Катюхо. Ти така тендітна гарнюня, ласий шматочок для всіляких негідників. Боюся скористається тобою хтось, - заскрипів стару платівку Артем.

- Не бійся, Тьомчику. В мене тільки обличчя дитяче, але ж головне те, що між вухами.

- Згоден, - кивнув хлопець, повертаючись до себе. - Ну то що, в центр чи в парк?

- А поїхали до лісопарку. Пам'ятаєш базу? Там можна велосипеди винайняти.

- Гарна ідея. Я вже й забув про ту базу. Але давай поквапимося, вже майже друга, а зараз раніше темнішає.

Катання на велосипеді не найкращий час для балачок, тому саме такий вид дозвілля Катя обрала сьогодні. Чомусь вона була впевнена, що Артем розпитуватиме її про роботу, але розповідати про щось дівчина не хотіла. Досягнень, щоб похвалитися, в неї не було. Пліткувати про керівницю вона б ніколи не стала. А про нові знайомства та обставини їх виникнення взагалі не хотілося згадувати. Куди не кинь, всюди ганьба та сором один.

А от їхати по бездоріжжю, міцно тримаючи руль велосипеда, підстрибуючи на гірках та стрімко злітаючи схилом, було саме те, що потрібно після напружених робочих буднів.

Тим не менше, зовсім уникнути спілкування не вдалося. Щойно почало сутеніти довелося повертати на базу, а потім сісти перевести дух у найближчому кафе. Пекучий чай з імбиром поволі підігрівав зсередини, а тістечко було непоганим подарунком за тяжкі фізичні вправи. Хвилин п'ять друзі сиділи в тиші та насолоджувалися смаколиками.

- То як справи на новій посаді? Ти ж мріяла про неї цілий рік, - знімаючи шоколадну глазур зі свого тістечка, очікувано спитав Артем.

- З тією посадою не склалося, - Катя подивилася через плече хлопця. За іншими столиками сиділи самі парочки та зачаровані коханням муркотіли про свої закохані справи.

- Чому? Невже знайшовся хтось кращий за тебе?

Катя знизала плечима, згадуючи слова Геннадія Анатолійовича про більш досвідчених суперників. Таке виправдання згодиться.

- Відсутність досвіду зіграла свою роль.

- Але ти все одно працюєш в Зегер-груп?

- Так, - вона зітхнула, передбачаючи реакцію друга на новину. - Секретарем директора з продажу.

- Вирішила скористатися моєю порадою? - розплився у широкій білозубій посмішці Артем.

- Директор - жінка.

- Овва. Це складніше, - нюанс анітрохи не змінив настрою хлопця. - Але ж це не обов'язково має бути вона. Втім... Зараз жінки на високих посадах...

- Це навіть приблизно не смішно, - втомлено видихнула білявка. - Я розумію, тобі все одно, але я старомодна.

- Мені не все одно! - пробурмотів Артем, коли різонули по його власній травмі.

- Так, я знаю. Вибач. Просто мені насправді не до жартів. Я не пам'ятаю, коли так втомлювалася у своєму життя та робила стільки помилок за такий короткий проміжок часу. Мені здається, що я ні на що не здатна.

- Якщо ти так про себе говориш, то що робити нам - звичайним смертним трієчникам?

- Не знаю. Це ти мені розкажи, як почуваєшся на своїй роботі? З твого настою не скажеш, що маєш якісь проблеми.

- Та їх і немає. Все наче нормально виходить. Мені допомагає жіночка, яка невдовзі збирається виходити на пенсію. Нічогенька така, бойова. Збирається на пенсії онуку няньчити. Каже, що я добре все схоплюю. Директор у відрядженнях цей час. Невдовзі у фірми буде нове фінансування, от і оновлюють персонал. Тож скоро почнеться жара. Починати доведеться майже з нуля. Але до того часу сподіваюся увійду в курс справ.

- Круто, - видихнула Катя. - Можливо мені також спершу треба було потренуватися у якомусь невеликому підприємстві.

- Ні, Катюх, - Артем простягнув руку та стиснув долоню дівчини. - Не принижуй себе. В тебе все налагодиться. Ти ж тільки почала. Й озирнутися не встигнеш, як будеш керувати в тому зегері всіма! Тож годі хнюпитися, подруго. Я в тебе вірю.

- Дякую, - усміхнулася Катя.