Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 180
Перейти на сторінку:
— ніби забула домовитися про наступну зустріч Ліна.

«Ось і по всьому! — заскиглила в душі здогадка. — Делікатно заборонили тобі батьки захоплюватися волоцюгою, тож будь щаслива й ти!» — вирішив для себе під солов'їний виспів у сквері Шевченка.

Ішов похнюплено додому, і раптом за рогом очі в очі зустрівся зі своїм однокласником з Чигирина Романом Дорошенком.

— Ти тут, Ромцю?! — аж вигукнув Янчук.

— Я також дивуюся, що я тут, — потис той по-дорослому Петрові руку.

— Яким чином? Чому? Адже ти...

— Планував-планував, а потім одумався і приїхав сюди до політехнічного технікуму, де прийом був без екзаменів. Учуся тепер, стипендію отримую, батьки трохи помагають... А тебе уже й не пізнати! Ніби підріс, приошатився, хоч, правда, змарнів дещо, — видивлявся хлопець на товариша.

— Може, пройдемо до мене додому, тут близько, узнаєш, де я живу?

— Часу в мене досить, то ходім, — був радий Дорошенко.

Дорогою згадували рідне місто, школу і вчителів, Гору, Тясмин, Луку, Діброву, каланчу і ярмарчище.

— Був я на зимових канікулах удома, — похвалився Роман. — Бачився випадково із Дмитром, він у артилерійському, з Петром Овдійовичем, Арсеном Кузьмовичем, Мартою Давидівною. Всі питали за тебе і докоряли, що досі тебе не зустрів. Наказували тебе вітати, як побачу. А в тебе ж що?

— Латина, анатомія, фізіологія — нові, а решта — поглиблення старих дисциплін. Живу на приватній квартирі, доплачую по п'ять керебе місячно бабусі.

— А я в гуртожитку ще із п'ятьма. У нас старшокурсники живуть на приватках.

— Та й у нас такий же порядок, просто мені поталанило так попасти.

— Ніхто не може зрозуміти, як то ти пішов на робфак, а опинився в технікумі? — згадав Роман.

— Що тут розуміти? Забрав документи і перейшов без екзаменів, як дедешник, бо це ж все-таки синиця в руках, а то — журавель у небі.

— Всі наші тебе одобрюють. А живеш як?

— Як по правді, то по-різному. Підробляю весь час потроху, тяжко і навіть непосильно, бо ж і харчуватися треба, і одягатися, і доплачувати за кімнатку.

— Один живеш? — відкрито заздрив Янчукові Дорошенко. — Молодець ти! Недарма всі вчителі тебе у приклад ставлять! Коли по щирості, то я шкодую, що пішов у цю політехніку. Почалася зубрівщина, товчемося на Конституції, агітаційно-масовій роботі, суспільствознавству, та це ще квіточки! Там комсомольська робота поряд із кросами, змаганнями, вправами, походами, стрілянням — і все на військовий лад, все в шорах дисципліни, аж гидко часом робиться!

До двору і в хату Петро Романа не запросив, бо було пізно, отож, посиділи на лавочці під хвірткою, домовилися зустрітися в гуртожитку чи в технікумі Дорошенка або ж на квартирі чи в технікумі Янчука, та й розійшлися обраділі. Петро перед сном записав собі кілька рим, навіяних зустріччю з Ліною, і вже за північ ліг у ліжко. Запах троянд під вікном п'янив його, а співи соловейків на яворах — заколисували. Перш ніж заснути, Петро ще пригадав Марусину і душа його заплакала, порівняв її з Ліною — ніби два світи, зовсім різних!..

Трояки і п'ятірки з газети за вірші і дописи; карбованці і контрамарки за збивання, розбирання, переноси, складання реквізитного майна, підмітання, бігання, куди пошлють; нечасті підзаробітки на спиртобазі; поміч Асі Соломонівні в їдальні допровадили Янчукове студентське життя до останньої чверті в навчанні. Про успіхи не було підстав говорити, але й стипендії його не позбавляли. Вчився пересічно при постійному прихованому голоді, затиснутий між пошуками зарібку і лекціями, все цікавішими. А риб'ячий жир таки здолав його курячу сліпоту!

Відвідини театру із Кирилом Куриловичем, Романом Дорошенком і Борисом Педем на Янчукові контрамарки здружили і зблизили хлопців. Вони навіть записалися разом у міський літгурток, відвідуючи який вечорами раз на тиждень, познайомилися там із письменниками: Лесем Гомоном, Леонідом Недолею та Віталієм Чигирином, останній з яких жив у селі і навідувався на гурток лише іноді.

Місцем проведення літсемінарів був зал будинку саносвіти, а керівником гуртка було обрано Аркадія П'юро, завідувача будинком, лікаря за фахом і поета та знавця французької та німецької мов, завдяки матері, викладачці їх у педінституті. На семінарах читалися лекції з теорії літератури і, звичайно, прослуховувалися нариси, оповідання та вірші самих семінаристів. «Гартівець» Гомін приводив приклади із своїх «Контрольних цифр» та «Голгофи», «плужанин» Недоля — з «Полонених хенців», «ваплітець» Чигирин читав свої вірші та оповідання, а Аркадій П'юро — переклади із німецької і французької. Янчукові недолугі вірші й нариси, як і інших авторів, часом критикувалися «врознос», проте гурток не розпадався, а навпаки — спаювався.

Завдяки літстудійцю Петрові Нероді Янчук цієї весни врешті відвідав удома його брата — декана і професора інституту Василя Самійловича — батькового знайомого. Докладно розпитавши Петра про долю десятидушої родини батька Карпа і про джерела утримування його самого, той схвалив і перехід хлопця із робфаку, і методи підробітків на життя, а після пригощення обідом ще й познайомив гостя з подіями, про які студент не відав, насамкінець запросивши його «запросто» ходити до них для читання без виносу книжок та одержання порад при «складних ситуаціях», яких «у всіх тепер доста» і яким «потурати зась».

— У місті та й в усій так званій нашій республіці знову почалися масові арешти та виловлення інтелігенції, але цього разу саме тих, що на березі Дніпра справляли Пасхальне Воскресіння чи у синагозі святкували Пасах. Для чого кажу це? А для того, що репресивні органи змушують найпаче студентів підписувати у відозвах вимоги їх покарання, а як можна вимагати кари для того, кого не знаєш, і про провину якого не відаєш?! Отож, бережися легковажності, коли мова йде про долі людей!

— Вдячний за пораду... А чи можу вже сьогодні попросити у вас щось для прочитання.

— Це ось листування Леніна і полемічні диспути його із Дмитром Донцовим. Почитай, може сподобаються, вони вже тепер рідкісні, а в подальшому будуть і зовсім недоступними. Читай не для захоплення, а лиш для ознайомлення і, Боже упаси, нічого не занотовуй, тільки запам'ятовуй! Читай у хаті або в альтанці у дворі і ні з ким не ділися, що, де і коли читав!

Були то два журнали: «Літературно-науковий вісник» НТШ зі Львова і «Знаття» з Харкова. Янчук аж до стемніння читав і перечитував їх у дворі, домовившись прийти закінчити завтра. Додому пішов під неймовірним враженням! А прийшовши, експромтом написав вірша,

1 ... 13 14 15 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"