Читати книгу - "Майже безпечна"

— І ти хочеш, щоб я був її частиною, що займається ресторанною критикою, — підсумував Форд.

— Ми б високо оцінили ваш вклад.

— Убий! — крикнув Форд.

А стосувалося це його рушника.

Рушник вистрибнув з рук Харла.

Сталося це не через те, що він мав якусь власний рушійну силу, а через те, що Харл був такий зляканий самою ідеєю, що таке можливо. Наступним, що його злякало був вигляд Форда Префекта, який перелітає через стіл прямо на нього з кулаками. Насправді, Форд просто кинувся за кредиткою та коли обіймаєш таку посаду як Харл, у такій організації, в якій її обіймав Харл, то неможливо не виробити параноїдального погляду на життя. Він вжив цілком розумних заходів безпеки: перекинувся через спину, вдарився головою об ракетонепробивне скло і поринув у серію тривожних і дуже особистих снів.

Форд лежав на столі, дивуючись як гладко все пройшло. Він зиркнув на шматок пластику, який тримав у руках — це була кредитка типу Обід-Та-Оплата, на якій вже було нанесено його ім’я, а закінчення терміну дії відбудеться через два роки. Це, можливо, була одна з найбільш захоплюючих речей, яку Форд коли-небудь бачив. Потім він переліз через стіл і подивися до Харла.

Він дихав цілком легко. Форду здалося, що той зможе дихати ще легше, якщо з його грудей зняти вагу гаманця, тож він витяг його з нагрудної кишені Харла і зазирнув всередину. Неабияка кількість готівки. Кредитні жетони. Картка члена клубу ультрагольфу. Інші клубні картки. Фото чиєїсь жінки і сім’ї — ймовірно Харла, але в наш час в цьому важко бути впевненим. Зайняті начальники часто не мають часу для повноцінної жінки і сім’ї, а тому орендують їх на вихідні.

Ха!

Він повірити не міг на що натрапив.

Форд повільно дістав з гаманця один шалено захоплюючий шматок пластику, який сидів серед купи чеків.

Дивитися на нього було шалено захоплююче. Хоча насправді виглядав він доволі непримітно. Цей шматок пластику був меншим і трохи товстішим за кредитку, а ще напівпрозорим. Якщо піднести його проти світла, то можна побачити купу голографічно закодованої інформації і зображень, які знаходились на кілька псевдо-дюймів в глибині, під поверхнею.

Це була Кар-Пол-Ід. З боку Харла було дуже необачно і ризиковано, носити її в гаманці, хоча це цілком зрозуміло. Існувало стільки різних способів, щоб підтвердити ідентичність особи, що життя легко могло стати вкрай набридливим від самого лише цього факту, не зважаючи вже на глибші екзистенціальні проблеми намагання функціонувати в якості цільної свідомості у епістемологічно неоднозначному фізичному всесвіті. Наприклад, погляньте на банкомати. Черги людей, які стоять і чекають поки їх відбитки пальців прочитають, сітківку відсканують, проби шкіри із шиї відберуть і проведуть миттєвий (чи майже миттєвий — добрих шість чи сім секунд нудної реальності) генетичний аналіз, а потім ще доводиться відповідати на хитрі питання про членів сім’ї, про яких вони вже й не пам’ятають і про їх улюблені кольори скатертин. І все це заради того, щоб отримати трохи готівки на вихідні. Якщо ж вам потрібно буде взяти позику на турбоавто, підписати договір на придбання ракет чи оплатити цілий чек з ресторану, то процедура може бути взагалі хоч вішайся.

Тому й придумали картку полегшеної ідентифікації. В ній закодовано абсолютно всю можливу інформацію про особу, її тіло і життя, у формі універсальної, зручної для зчитування машинами карти, яку ви можете носити будь-де у своєму гаманці як символ найбільшого тріумфу технологій над самими собою і здоровим глуздом.

Форд сунув її до кишені. Його щойно осяяла блискуча ідея. Цікаво, скільки Харл ще залишатиметься непритомним.

— Гей! — крикнув від до маленького, розміром з лимон робота, який все ще в ейфорії булькотів щось на стелі. — Хочеш і далі залишатися щасливим?

Робот промуркотів, що хоче.

— Тоді йди за мною і роби все, що я тобі скажу.

Робот відповів, що йому і так доволі добре там, де він зараз, під стелею і він дуже вдячний за пропозицію. Він раніше ніколи не увляв, яке лоскотливе приємне задоволення можна отримати від гарної стелі, а тому хотів дослідити свої відчуття відносно стель набагато глибше.

— Залишайся тут, — відповів Форд, — тебе скоро спіймають, а чіп замінять. А хочеш і далі залишатися щасливим — пішли зі мною.

Робот видав щиросердечне зітхання, що виражало палку печаль і неохоче відлетів від своєї стелі.

— Слухай, — сказав Форд, — ти можеш потримати решту системи безпеки щасливими кілька хвилин?

— Радість справжнього щастя в тому, — проспівав треллю робот, — що ним можна поділитися з іншими. Я наповнений по вінця, я пінюсь, я переливаюсь через край ...

— Окей, — перервав його Форд. — Просто поширь трохи щастя в мережу безпеки. Не давай їм жодної інформації. Просто зроби так, щоб вони почувалися добре і їм уже не треба було нічого питати.

Він підняв свого рушника і бадьоро побіг до дверей. Останнім часом життя було трохи нудним, але зараз всі ознаки вказують на те, що воно стає надзвичайно кльовим.

Розділ 7

За своє життя Артур Дент встиг побувати вже не в одній богом забутій дірі, але ще ні разу не бачив космопорту зі знаком «Навіть подорож повна розпачу краще, ніж прибуття сюди». Всі приїжджих в холі вітала фотографія Президента АТеперЩо, яка усміхалась. Це була єдина фотографія, яку спромоглися знайти, а сфотографували його незадовго після того, як він застрелився, тому фото було також дещо підретушоване і, як можна було здогадатися, усмішка на його лиці була доволі страшна. Частина голови була намальована олівцями. Заміни фотографії не знайшли, бо не знайшли заміни Президенту. У жителів цієї планети існувала лише одне прагнення — покинути її.

Артур зареєструвався в маленькому готелі на околицях містечка, зайшов до номера, сів похмуро на ліжко, яке було вогким, і почав гортати інформаційну брошуру, яка також була вогкою. В ній було сказано, що АТеперЩо була названа в честь перших слів колонізаторів, які прибули на неї після важкої подорожі в багато світлових років в спробі досягти найвіддаленіших околиць Галактики. Столиця називалася НуГаразд. Інших міст, про