Читати книгу - "Майже безпечна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В брошурі також йшлося про торгівлю. Основним товаром для експорту були шкури атеперщоцьких боґхоґів, але цей бізнес також не приносив помітних прибутків, тому що ніхто при здоровому глузді не захотів би купляти шкіру атеперщоцьких боґхоґів. Торгівля трималася на кінчиках пальців і тільки через те, що в Галактиці завжди була значна кількість людей не при здоровому глузді. Тому Артур почувався не дуже комфортно серед тимчасових сусідів маленького пасажирського відділення корабля.
В брошурі також була описана історія пленти. Хто б не написав її, він, очевидно, намагався спочатку додати трохи ентузіазму цьому місцю, наголошуючи, що воно насправді холодне і вогке весь час, але врешті-решт не зміг знайти достатньо позитиву, щоб продовжити і під кінець абзацу опустився до дикої іронії.
В тексті розповідалося про ранні роки поселення. Основною діяльністю на АТеперЩо був відлов, білування і поїдання атеперщоцьких боґхоґів, які були єдиною збереженою формою життя на АТеперЩо. Всі інші вже давно повимирали від відчаю. Боґхоґи були маленькими, злими створіннями, а та тонка межа, за якою вони вдало розмістилися, будучи цілком неїстівними, була тією самою межею, за якою життя на планеті якось існувало. Тож які переваги, хоча й малі, робили життя на АТеперЩо вартим існування? Ну що ж, таких не було. Взагалі. Навіть пошиття якогось захисного одягу зі шкури боґхоґів було вправою на розчарування і нікчемність, оскільки їх шкірки були незбагненно тонкими і легко дірявились. Це спричинило купу домислів і припущень серед спантеличених поселенців. Яким чином боґхоґи утримували сталу температуру? Якби хтось коли-небудь вивчив мову, якою боґхоґи розмовляють між собою, то дізнався б, що в цьому не було жодного секрету. Боґхоґи бути такими ж холодними і мокрими, як будь-що інше на цій планеті. Ніхто не мав ні найменшого бажання вивчити їхню мову з тієї простої причини, що ці створіння спілкувалися між собою дуже сильно кусаючи одне одного за стегно. Якщо подумати, то життя на АТеперЩо, яким воно є, принаймні та частина, яку сприймали боґхоґи, дуже влучно описувалося якраз таким способом.
Артур перегорнув кілька сторінок брошури, поки не знайшов те, що шукав. На задній палітурці було кілька карт планети. Вони були досить грубими і неточними, тому що навряд чи могли взагалі когось зацікавити, але Артур знайшов в них те, що йому було потрібно.
Він не розпізнав це відразу, бо карти були перевернуті іншим боком, ніж він того очікував і тому здавалися цілком незнайомими. Звісно, верх і низ, північ і південь абсолютно довільні напрямки, але ми звикли бачити речі так, як ми звикли бачити їх, і Артур повинен був повернути карти догори ногами, щоб в них розібратися.
Зліва зверху була одна велика маса землі, яка звужувалась донизу і утворювала маленький перешийок, а потім знову розширювалась, як велика кома. Справа знаходилась ціла колекція великих шматків суші, які були об’єднані у знайомі форми. Контури були не зовсім такі ж і Артур не міг здогадатися чи то через те, що карта була надто груба, чи тому, що рівень води був вищий, чи тому, що, ну, може, просто тут все було якось по-іншому. Але докази були незаперечними.
Це безсумнівно була Земля.
Чи радше, це майже безсумнівно була не вона.
Вона просто була дуже схожа на Землю і займала такі ж координати у просторі/часі. Які координати вона займала у Ймовірності, тут уже спробуй вгадай.
Він зітхнув.
Ця планета, зрозумів Артур, була найбільш схожою на дім серед того, до чого він міг дістатися. Що означало, що він був від дому на стільки далеко, на скільки це можливо.
Похмурий, Артур відкинув брошуру і задумався над тим, що, заради всього святого, йому робити далі.
Він видобув із себе гіркий смішок, згадуючи про те, що щойно думав. Потім дістав свого старого годинника і потряс трохи, щоб завести. Йому знадобилося, згідно з його власними розрахунками, провести цілий рік жорстких подорожей, щоб дістатися сюди. Цілий рік з того часу, як відбувся нещасний випадок у гіперпросторі і Фенчьорч зникла. Одну хвилину вона сиділа з ним поруч у СлампДжет, в наступну хвилину корабель виконав абсолютно нормальний гіперпросторвий стрибок, а коли він повернув голову, то побачив, що її вже немає. Навіть сидіння ще було теплим. А її імені навіть не було у списку пасажирів.
Космолінії були дуже насторожені тим, на що він поскаржився. Велика кількість дивних речей трапляється у космосі і велика кількість з них роблять велику кількість грошей для адвокатів. Але коли його запитали з якого він з Фенчьорч Галактичного Сектора і почули у відповідь ZZ9 Множинний Z Альфа, то повністю розслабились, хоча Артуру це не сподобалось. Вони навіть трохи посміялися, хай і співчутливо. Потім вони тицьнули пальцем у розділ контракту, що заключався при покупці квитка, де було вказано, що всім особам, що походять із Множинних зон не рекомендується подорожувати гіперпростором і вони це роблять на свій страх і ризик. Всі, наголосили вони, знають про це. А потім злегка похихикали і похитали головами.
Коли Артур вийшов з їх офісу, то відчував якусь дрож. Він не лише повністю і остаточно втратив Фенчьорч, але й відчував, що чим довше він перебуває поза домом, на відкритих просторах Галактики, то більшою робиться та купа речей, про існування яких він навіть не здогадувався.
Тільки-но він поринув у ці тяжкі спогади, як раптом пролунав стук і двері його кімнати в мотелі рвучко відчинилися. Жирний і розпатланий тип увійшов всередину тримаючи маленьку валізку Артура.
— Де мені це поста… — встиг вимовити він.
Зненацька по підлозі промайнув якийсь фіолетовий клубок і чоловік повалився на підлогу намагаючись відбитися від маленького шолудивого створіння, яке вистрибнуло з мокрої нічної темряви і загнало свої зуби прямо йому в стегно, навіть не зважаючи на кілька товстих шарів шкіряної підкладки, які були на ньому. На короткий момент наступила якась неприємна на вигляд мішанина, яка складалося із незрозумілої швидкої мови і глухих ударів. Чоловік несамовито кричав і кудись вказував. Артур вхопив здоровенну палюгу, яка стояла біля дверей немовби спеціально для цих цілей, і почав дубасити нею боґхоґа.
Той раптом відстрибнув і позадкував, здивований і засмучений. Він знервовано забився у куток і піджав хвоста, поглядаючи на Артура, а його голова незграбно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майже безпечна», після закриття браузера.