Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Завіса
1890 р.
Хутір Надеждовка
Хазяїн
Комедія в 4 діях
Дієві люде:
Терентій Гаврилович Пузир — хазяїн, мільйонер.
Марія Іванівна — його жінка.
Соня — їх дочка.
Феноген — права рука хазяїна.
Маюфес — фактор.
Павлина — кравчиха з города.
Зеленський економи.
Ліхтаренко
Куртц — шахмейстер.
Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.
Калинович — учитель гімназії.
Зозуля — помічник Ліхтаренків.
Лікар.
Харитон — розсильний.
Петро.
Дем’ян.
Дівчина.
Юрба робітників.
Дія перша
Кабінет.
Ява І
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері). Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене...
З середніх дверей виходе Маюфес.
А, це ви, Григорій Мойсейович? Заходьте!
Ява II
Феноген і Маюфес.
Маюфес. Доброго здоров’я, Феноген Петрович!
Феноген. Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.
Маюфес. Діла, діла, діла!
Феноген. Загрібаєте грошики!
Маюфес. Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!
Феноген. Ну, не гнівіть Бога! Домик чудовий купили!
Маюфес. За стілько літ другії купили не домики, а палати!
Феноген. Мало чого... Ехе-хе!.. От гляньте!
Маюфес. Халат, ну?
Феноген. Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють, учіться!
Маюфес. Ето што-нібудь особенного!..
Феноген. Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!
Маюфес. Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив... Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!
Феноген. А так... Слухай, Григорій Мойсейович, чи нема у вас на прикметі земельки?
Маюфес. Для вас?
Феноген. Еге. Постарів, треба на свій хліб.
Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.
Феноген. Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п’ятсот.
Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.
Феноген. Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала...
Маюфес. Што-нібудь особенного...
Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?
Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфесом.)
Ява III
Зеленський, а потім Феноген.
Зеленський. От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать, — треба загодить!
Входе Феноген.
Феноген. А що скажете? Кажіть скоріше, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.
Зеленський. Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім’я... замовте словечко... (Виймає гроші.)
Феноген. Та що ж я можу... Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь — перше всього!
Зеленський. Дурно ніхто нічого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає гроші.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.
Феноген. Та я попробую... Тілько хто його знає, як... (Бере гроші.) Це ви мені позичаєте... А якщо нічого корисного не вийде — я віддам.
Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили... Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)
Ява IV
Феноген (сам, лічить гроші). Двадцять п’ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають — бери! І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну — дають. Тут і гріха немає!..
Голос Пузиря. Феноген, давай халат.
Феноген (у двері). Ще не зашили, зараз принесу.
Ява V
Феноген, Марія Іванівна, Соня і кравчиха.
Феноген. Нате та скоріше латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я піду до них, скажу, що ви взяли позашивать дірки. (Вийшов.)
Марія Іванівна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дірка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось — тут я зашию, ви ж здіймаєте тимчасом мірку.
Всі прийнялись за роботу.
Хоч ти що хоч говори — не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, і ми йому такий халат справимо, що він і сам ним любоватиметься! Бачите, через два місяці рівно будуть іменини Терентія Гавриловича, треба, щоб халат поспів якраз на іменини. Я не можу йому від себе подарувать, бо буде страшенно гніватись, що такий розход зробила, та ще й гроші брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! П’ятнадцять аршин ліонського бархату — по дев’ять рублів аршин, і двадцять аршин шовку по три рублі, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями — тридцять рублів, вам за роботу п’ятдесят рублів — всього двісті сімдесят рублів. Це вже Соні так захотілось. Вєщ цінна і хоч кому кинеться у вічі, а ви запросите тілько п’ятдесят рублів. Розумієте? Терентій Гаврилович як побачить, що таку дорогу вєщ можна купить задешево, сказать, за безцінь — зараз і купить! Так от ми й діждемось, хоч хитрощами, що цей халат він скине і буде носить такий, що хоч куди — не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте підкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкішним бадиллям, а на бортах вишийте барана і овечку. Та зробіть так, щоб він зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево! Розумієте?
Кравчиха. Ох, матінко моя Мар’я Іванівна, це то все розумію, тілько навряд чи поспію таку дорогу вєщ скінчить за два місяці, робота велика, вишивка копотка, та ще знаєте: зразок овечки й барана у мене є на подушці, а буряків нема.
Марія Іванівна. Я вам дам і узори. А щоб поспішить з роботою — візьміть помічницю, я ж і гроші платю не малі — п’ятдесят рублів!
Кравчиха. Та вже і день і ніч будемо удвох з дочкою стьогать і вишивать, тілько прибавите п’ять рубликів.
Марія Іванівна. Як гарно зробите, то й десять дам.
Входе Феноген.
Феноген. Готово?
Марія Іванівна. Готово.
Феноген. Давайте, бо гніваються. Там якийсь чоловік з важним ділом. (Взяв халат і пішов.)
Марія Іванівна. Ну, ідіть же, голубочко, я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
