Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

— Здається, я знаю, де він може зараз бути… — пробурмотів він.

— І де ж? — запитала я.

Замість відповіді Влад рвучко підвівся і пішов до дверей.

— Ходімо! — гукнув він уже з коридору.

Мені не залишалося нічого іншого, крім як піти слідом за ним, хоч я й геть не розуміла хід його думок. Ми спустилися на ліфті до підземного паркінгу та сіли в машину.

— Куди ми їдемо?

Цього разу Влад не проігнорував моє запитання та дав змістовну відповідь:

— У нашої сім’ї є дача в двадцяти кілометрах від Києва, де ми з братами в дитинстві щоліта проводили час. Стас ще з тих пір дуже любить це місце, тому, напевно, і зараз перебуває там.

Я кивнула, а тоді опустила погляд на телефон, що несподівано завібрував. Це дзвонила Вікторія. Дідько, з цими всіма переживаннями за Лізу та її зниклого кавалера, я геть забула про роботу. Але що мені потрібно було сказати Вікторії? Вибачте, але я зараз замість того, щоб працювати, з вашим чоловіком шукаю його брата? Думаю, їй би не надто сподобалося це пояснення. Тому я вирішила проігнорувати її дзвінок і розібратися з цим потім, коли поточну проблему буде вирішено.

— Тож за таку чудову покоївку мені, очевидно, потрібно подякувати Лізі, чи не так?

Я, не знаючи, як реагувати на таке несподіване запитання, повільно вимовила:

— Ну, так, враховуючи, що саме вона дала мені твої контакти, бо знала, що мені терміново потрібна робота з хорошою зарплатнею.

— І як давно ви дружите? — поцікавився Влад.

— Зі студентських років, — можна було б обмежитися цією відповіддю, але чомусь мені понесло розказати більше: — До того в мене можна сказати, що не було подруг, але потім з’явилася Ліза та стала найближчою людиною в моєму житті.

— Найближчою? — здивувався чоловік. — А як щодо твоїх рідних?

Я важко зітхнула, відчуваючи тупу біль у старих ранах. Навіть після стількох років вони так і не змогли повністю загоїтися, залишивши на душі палючі шрами. 

— Мої батьки загинули, коли я була підлітком. Опіку наді мною взяла сім’я тітки зі Львова, але через мій переїзд атмосфера в їхньому домі значно погіршилася, тож одразу після закінчення школи я поїхала навчатися до Києва, щоб не заважати їм. Тоді й відбулося моє знайомство з Лізою.

Я замовкла, не очікуючи від самої себе такої відвертості, але слова самі зринули з моїх вуст. Якась незбагненна сила змушувала мене довіряти Владові.

— Я тебе розумію, — коротко відповів чоловік, але відчувалося, що це була далеко не пуста фраза для ввічливості. Його тон і вираз обличчя свідчила, що в цих трьох словах було закладено щось по-справжньому глибоке.

Коли машина зупинилися біля маленького старого будинку, я щиро здивувалася, що, звісно ж, помітив Влад.

— Очікувала чогось більшого? — саркастично запитав він.

— Гм, так, — зізналася я, зашарівшись.

Влад посміхнувся.

— Ми не народилися багатими. Наша сім’я була доволі бідною, поки ми з братами не заснували свою компанію, яку далеко не за один рік перетворили на успішний проект.

— Зрозуміло, — промовила я, не знаючи, що ще сказати.

Ми піднялись на ґанок. Двері були відчинені, тож нам без проблем вдалося зайти до будинку. Очевидно, там нещодавно робили ремонт, бо все було облаштовано по-сучасному, завдяки чому тут можна було проводити час з комфортом і затишком.

Ми пройшли до невеличкої вітальні та побачили Стаса, що сидів біля каміну з пляшкою коньяку в руках. Коло нього лежало ще декілька порожніх. Мимоволі в мене промайнула огида до цього чоловіка, що покинув свою дівчину одну переживати, а сам узявся за алкоголь.

— І чому ж ти ховаєшся і п’єш наодинці, брате? — судячи з тону, Влад поділяв мої емоції.

Він сів поруч зі Стасом, а я залишилася стояти біля дверей. Я відчувала, що тут просто зайва, тож уже збиралася вийти надвір, але раптом почула фразу, яка змусила мене залишитися.

— Вчора ввечері я хотів зробити Лізі пропозицію. Я справді кохаю її і готовий до цього кроку. Але потім трапилася ця історія з поліцією, яка змусила мене засумніватися. Що трапиться з нею, якщо мене раптом заарештують? Мабуть, їй буде краще подалі від мене.

Зазвичай я не говорила практично незнайомим людям в обличчя все, що думаю, але цього разу йшла мова про мою найкращу подругу, тож я не могла втримати думки при собі:

— Думаєш, що їй буде краще подалі від тебе? Маячня! Я ніколи не бачила, щоб Ліза кохала когось так сильно, як тебе. Розрив стане для неї трагедією, від якої їй навряд вдасться оговтатися. Тож не смій так жорстоко вчинити з нею.

Після такої бурхливої тиради я важко дихала, а обидва брати дивилися на мене шоковано. Дуже шоковано.

— Ти взагалі хто? — запитав Стас, наморщивши чоло та намагаючись ідентифікувати мене.

— Це Надя, найкраща подруга Лізи, — підказав братові Влад, замовчавши той факт, що я працюю покоївкою на нього та Вікторію, що було справді по-джентельменськи з його боку.

— Ааа… — протянув Стас, задумливо роздивляючись мене, а потім несподівано запитав: — А те, що ти сказала про про почуття Лізи до мене? Це правда?

— Навіщо б мені було брехати про таке?

— Послухай, брате, якщо ти справді готовий до того, щоб зробити цій дівчині пропозицію, то зроби це, — підтримав мою позицію Влад. — Воно того варте.

— Так, але потрібно все бездоганно організувати…

Ми з Владом перезирнулись. До нас одночасно прийшла однакова думка.

— Ми організуємо все на найвищому рівні, — заявила я.

— Саме так, — підтвердив Влад. — Тобі лише потрібно до вечора обрати для своєї коханої ідеальну каблучку.

***

— Чому ми просто не могли зварити пельмені? — вкотре роздратовано запитала Ліза.

Їй не надто сподобалося, що повернувшись я заявила, що дуже голодна і розповім їй про те, що дізналася, лише в ресторані.

— Тому що я хочу хоч раз на місяць поїсти щось вишукане, — втомлено повторила я.