Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    - Перепрошую, - перебив свого «близнюка» Павло, - я трохи гальмую. І оце щойно мені спало на думку, чи безпечно розмовляти тут, де повно незнайомців, які можуть працювати на бандитів.

     - Доволі розумна думка, мій хлопчику, - посміхнувся пан Кестрел. – Але я б не призначав зустрічі там, де не був би певний. Всі ці люди, включаючи офіціантів – не мої співробітники. Але подивися, - Павло та Фані роззирнулися. Всі втупилися у свої телефони, окрім рудої білявки та її супутника. – Зрештою, якщо хтось і хоче щось дізнатися, то завжди знайде спосіб, наприклад жучки, чи навушники, що отримають дистанційно звук здалека.

     Фані не зрозуміла останніх слів, але припустила, що вже існують засоби стеження, які чують  розмови за кілометри.

    - Так от, ваша небіжчиця є дійсно Джеймою Бондаренко. Вона канадка, яка була агентом Інтерполу під прикриттям. Щоправда, я не зовсім розумію, що в Україні забула канадка, але як є.

     - Вона зустрічалася з італійським мафіозі, - сказала Феофанія. – Можливо, він тут хотів робити бізнес разом із канадцями, - припустила дівчина.

    - Можливо, - погодився пан Кестрел. – Більше про неї та її роботу зможете дізнатися в агента Інтерполу Тараса. Я так зрозумів ви з ним вже знайомі, - поглянув блондин на Фані з Павлом. Ті ошелешено кивнули. – Скажете мені, коли повернетеся до Києва, він призначить вам зустріч.

     - А ти його знаєш? – Запитав Павло.

     - Так, знаю, - відмахнувся бланком меню від оси пан Кестрел. – Але, що важливіше, він мені винен, тож заприсягнувся, що допомагатиме вам у цій справі, але лише у цій. До речі, мій  інформатор каже, що, скоріше всього, вона сама прийняла, або хтось підкинув їй антидепресант, і лише після цього її задушили. Тож, могло бути і так, що вона сама розважалася, а потім сталася сварка.

     - Як упізнали тіло? – Запитала пані Купер.

     - Її упізнав її брат, теж канадець. Моє джерело каже, що він довго до неї придивлявся, але радше із здивуванням та частково роздратованістю, ніж із горем. А тоді додав щось на кшталт: «Я його покараю». Але я не певен, чи то правда, бо це є радше оціночне судження мого джерела, ніж конкретний факт. Втім, коли його вели до тіла, він пригадав про декілька родинок на тілі сестри, і вони були саме там і саме такі, як він сказав.

     - А він точно, її брат? – З надією запитала Фані. Пан Кестрел посміхнувся.

    - Тест ДНК ніхто не робив, тож я можу спиратися лише на те, що у неї дійсно є брат. У нього своя фірма з пошиття спортивного одягу в Канаді, але він вирішив захопити ринок і в Україні. Оскільки йому потрібна реклама, він вирішив залучити до зйомок у ній декількох відомих українських спортсменів, не світового рівня, але популярних власне в Україні. Тож, позавчора у нього була зустріч у кафе із футболістом, - він зазирнув до свого мобільного, - Леонідом Мессімілянським… Що таке?!

      Павло розповів.

     - Якщо це і збіг, то дуже дивний. Адже, щоб спокусити цього футболіста, він привів із собою сестру. Він нібито пообіцяв їй частку у прибутку. Джейма фліртувала із футболістом на всі сто відсотків, тож той запросив її на вечір у нічний клуб. Якщо цей твій інформатор не збрехав, то все збігається. Втім, ця історія про перегорнуту цифру, свідчить на користь футболіста.

     - Але тоді незрозуміло, чому він втікав з готелю у такому поспіху, - задумливо мовила Феофанія.

     - Причин може бути багато. Наприклад, коханка викликала його на Майорку. Чи навпаки, зателефонувала і сказала, що вагітна. Чи може, він побачив таргана, - знизав плечима пан Кестрел. – Але ми можемо це дізнатися у нього, якщо знайдемо. А він – Бог зна де. Може, вже в Бразилії.  І, щодо фіолетового ламброджині. Він належав тій фірмі, де вона працювала. Тобто була під прикриттям. Якась шлюбна агенція, але це вже – до Тараса.

      Фані вирішила, що коли Павло попросить її руки у батьків, їй краще не бути у червоному, бо ревнивий хлопець знову буде думати про покійного Едуарда. Вона довго вибирала одяг і, зрештою, зупинилася на блакитній лляній сукні із жовтою вишивкою.

     Мама була здивована, що у вітальні накритий стіл. Вірніше, на столі була скатертина, глибокі тарілки та ваза із водою.

     - Доню, що відбувається?

     - Я ж тобі казала, що прийдуть мої друзі.

     - А виделки?

     - Ми домовилися, що вони принесуть суші.

     - Суші, у таку спеку?

     - У таку спеку будь-якою їжею можна отруїтися, - легковажно махнула рукою Фані. Мама напружилася. Вони майже не купляли суші. Лише на великі свята. Наприклад, до двадцятиліття Феофанії. Невже донька закохалася у цього?

    О сьомій, у двері подзвонили. Мама Феофанії відчинила двері.

    Перед дверима стояло двоє: літня пані, що опиралася на ціпок та зловісного вигляду юнак у світлому одязі. В одній руці він тримав великий букет бордових троянд, в іншій – великий пакет.

     - Квіти, - для прекрасної пані Петренко, - сказав зловісний юнак. Мама все зрозуміла – він працював у службі доставки. Вона радісно посміхнулася. Навіть не психолог зрозумів би, що її посмішка – вимушена.