Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

«Любий, мій Крістіане!

Сьогодні я бачила Батиста, він ходив у цій лікарні, мабуть, шукав мене. Що ти накоїв, коханий? Ти ж знаєш, що Батист так просто не з’явиться тут. Це через те, що ти звернувся по допомогу у Лювент? Мій леве, усьому світу плювати на Вільденбург, тут не стануть допомагати тобі в меті забрати мера з керівної посади. Що ж ти накоїв, мій любий… Я відчуваю, що ще трішки і рак поглине усі мої легені. Я люблю тебе, Крістіан, поцілуй за мене Віту. Персонал щось панікує, просить усіх покинути лікарню, а я навіть ходити не можу, коханий, я попрошу медсестру нехай занесе листа поштарю, він відправить тобі його, але з часом. Сьогодні 16 вересня, ти пам’ятаєш? Сьогодні двадцять років, як ми разом, сьогодні двадцять років, як ти мене поцілував. Люблю тебе, мій леве.

Твоя навіки, Ліліан!»

«Чорт забирай, саме у цей день вибухнув найбільший машинобудівний завод, який поглинув пів селища разом із лікарнею…», - промовив я, - «і Батист, знову він, Крістіан точно у щось конкретне влип, що охоронця та кілера мера послали аж за 250 кілометрів звідси». – із шоком промовив я. Справа стає дедалі тривожною та небезпечною, якщо мер взнає, що мені довелось взятись за це розслідування, то відчуваю, що я піду на корм собакам Ксав’є.

Але втім поряд із листами лежав пістоль марки «Browning». Крістіан ,скоріше за все, був у армії або десь цю зброю купив, так як увесь його арсенал застосовувався на озброєні армії континенту. Оглянувши пістолет, я побачив гравіювання: велетенський змій, який відчайдушно бореться проти лева. «Цей пістолет мав особливе значення для Крістіана, якщо на ньому відображена така картина», - промовив я і додав: - «Голова сім’ї, мабуть, цим пістолетом хотів убити найголовнішого змія у цьому місті – мера. Що ж, цікаво, якщо Крістіан справді хотів убити мера, то я мав бути його пішаком, яким він пожертвує, щоб дібратись до нього». – закінчив розмову із собою. У комірчині також лежав ключик, але для чого, то я поки не розумів. Почувши як відчиняються двері, я швидко заліз у цю таємну кімнатку і зачинив за собою дверку. У разі чого я мав при собі коробку сірників, які допомагають освітлювати дуже тусклі приміщення. Хтось заговорив:

-Ти ж знаєш, Батисте, що Віта ні в чому винною не була . – Батист мовчав. – Та й вона нам не потрібна. Можливо, ти знаєш, друже, чому цю малу сучку вбили? – Батист продовжував мовчати. У місті, окрім нас, схоже з’явився ще один вбивця, «ха-ха-ха-ха», це смішно, друже, адже нас він не переплюне. І чому саме Віта стала його жертвою не ясно, але чи не наплювати нам на неї га, Батисте? Комусь й тут Крістіан дорого перейшов. Він ж, сучий син, міг просто сидіти тихенько на його дупі і получати дохід. Так ні, йому захотілося прибрати того недоноска Бенса, а ти ж розумієш, друже, немає Бенса - немає нас, а якщо немає нас, то й немає міста, БО МИ ВСІХ НАХЕР ПОВБИВАЄМО, чи не так, Батисте? – голос гучно засміявся

-Так, Рокко. – покірно сказав «Скіф»

-Ти молодець, Батисте, що убив жінку Крістіана, як її там, Ліліан, так? Знатна була лярва, правда до моменту, поки у неї не з’явився рак, але мені плювати. Друже, єдине, що попрошу, якщо ти хочеш вбити людину, яка перейшла нам дорогу, ТО НІКОЛИ БІЛЬШЕ НЕ ПІДРИВАЙ ПІВ СРАНОГО СЕЛИЩА. Якби тебе побачили, що ти закладаєш бомбу на цистерну, це все б обернулося для мене й для тебе смертю, ти розумієш, Батисте?

-Так, Рокко. – знову покірно сказав «Скіф»

-Розумний хлопчик. Ах, друже, тут хтось був, ти бачиш сліди від пострілу дробовика на стінах та на дверях? Схоже якийсь аматор, що натрапив на очевидну пастку. Батисте, але крові немає. Це створіння зараз десь тут або урвало звідси, як тільки зрозуміло, що вижило. Негайно обшукуй перший поверх! Якщо знайдеш ту істоту, убивай на місці!

-Але ж Рокко, ми нічого тут не знайшли…

- Я СКАЗАВ НЕГАЙНО, І ЗНАЙДИ МЕНІ КЛЯТИЙ СЕЙФ.

-Так, Рокко.

«Кілери тут, не можна навіть дихати, якщо сюди хтось підніметься. Ці створіння знищили пів Вальцигу аби добратися до сім’ї Крістіана…», - подумав я. Сюди хтось підіймався.

-Ехех, ще ці кляті сектанти лізуть, коли і куди не просять. Я ж, здається, вдало натякнув, щоб вони ближче чим за кілометр біля будівлі керівної адміністрації не з’являлися, коли застрелив того барана Чарльза. А ця ж скотина сином голови секти був. Але десниця тої керівної змії – Вольф знову перетнув межу. Хех, ну що ж, козел, вважай це початком війни.

Я чув Рокко, він повільно підіймався по сходинках, вбивця говорив сам із собою, немовби зі своєю другою частиною

-Прийде час і я разом із Батистом поглиню повністю це місто і ніякий Бенс не стане мені на заваді. – з усмішкою сказав Рокко. – ТИ ЗАДОВОЛЕНИЙ, СУКО? – вмить викрикнув «Вампір». – БАЧИШ КИМ Я ВИРІС? СПОСТЕРІГАЙ ЗА МНОЮ ІЗ ПЕКЛА І РАДІЙ, ЩО Я ЗАРАЗ НЕ ТАМ, БО Я Б КАТУВАВ ТЕБЕ ВДРУГЕ. – до когось в крику звертався Рокко.

Він замовчав, я чув, як він біля мене прижимався до стіни. Зробивши пару кроків «Вампір» зупинився.

-Де ж ти є, пацюче, Рокко тебе чує, він чує твій страх. Ти загнаний пацюк.

Моє серце билося зі швидкістю світла, як, ну як ця істота відчувала, що тут хтось є?

-«глибокий вдих», ти тут, «удар по стіні», чи може тут, «удар по стіні». Нумо, любий, виходь.

Рокко ставав до мене дедалі ближче.

-«удар по стіні», у тебе швидко б’ється серце, я наближаюся до тебе, «удар по стіні»

Рокко майже підійшов.

-Рокко, нам час йти, на вулиці звуки пострілів, Реймонд сьогодні контролює місто, а ти знаєш, що він нас застрелить на місці після того випадку, якщо побачить. Швидко йдемо, сейфа ніде немає, його хтось забрав!

-Прощавай, тваринко, ми скоро ще зустрінемося, чи не так? – звернувся до мене Рокко. – Йду, Батисте, і чому ми того клятого вилупка досі не вб’ємо.

Голос віддалявся.

-Прощавааааай, мені сподобався запах твого страху. – на кінець вигукнув Рокко.

Двері зачинились. Я нешвидко відійшов після цього. Страх. Знову той самий страх, який блокує я, що ж зі мною сталось?