Читати книгу - "Гострі грані кохання, Ванда Трезор"

Вхідні двері були замкнені. Зсередини. На широку дверну клямку-засувку. Отже, Славко й Оля десь у будинку.

Чомусь Дора почала дрібно тремтіти. Можливо, від холоду, бо по ногах раптом потягло холодним протягом, і хоч вона була в капцях, які накинула на ноги, коли виходила зі своєї кімнати, їй знову здалося, що підошви стоять на крижаній поверхні. У вікна вітальні заглядав повний місяць, свічка на столі посмикувалася, але не гасла.

«Так, все добре, - почала заспокоювати себе дівчина. – Може, вони влаштували еротичні ігри на чотирьох? І Славко з Олею зараз у моїх сусідів? А я тут, дурна, хвилююся». Вона ще трохи постояла біля дверей і навіть доторкнулася до засувки, крижаної та гладенької, але не насмілилася її відкрити. Потім посміялася над собою, хоча сміх, навіть у душі, був якийсь несміливий та неприродний.

Зненацька Дора почула пісню. Хтось ходив по коридору другого поверху і стиха мугикав. Вона навіть впізнала мелодію. Це була пісня, яка дуже їй подобалася. Джеррі Хейл. «Охрана, отмєна...». «Ти ляжеш, я встану...» - тягнув хтось тихим голосом. «Мабуть, це хтось із дівчат», - полегшено видихнула Дора й поспішила на другий поверх, підсвічуючи собі смартфоном.

- Агов, хто тут? – голосно спитала вона, ступивши в коридор...