Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Державна справа. Справа №9" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 22
Перейти на сторінку:
фальшиві.

Та-а-ак… — протягнув Миха… — Ще цього нам бракувало!

Це дійсно було несподіванкою і руйнувало всі Михові версії та плани. Якщо гроші, які Петро Іванович приніс додому, виявилися фальшивими, це означає: або він дійсно розповсюджувач фальшивих грошей, або йому їх дали на роботі. І тоді спробуй знайди тих, хто ці фальшивки на роботу приніс!

Миха розтиснув Янин кулак і взяв гроші. Оглядав купюри з усіх боків, крутив, мацав, тер пальцями, мало на зуб не пробував… Зрештою тільки знизав плечима: гроші як гроші! І до того ж номери різні…

— І де вони були? — запитав він. — Міліція ж при обшуку не знайшла!

— У кишені… татового халата… Мама пішла вивішувати, а вони… випали…

— Вивішувати? Що вивішувати? — не зрозумів Миха.

— Та халат же! Мама вчора прибирала і прала все, що можна. У тому числі й татів халат. А коли вивішувала на вулиці…

— Стривай, стривай… То мама що, гроші випрала?

— Ну, так! Цілу пачку… А потім висушила…

— Тю! Що ж ти відразу не сказала, що гроші випрані? — здивувався Миха.

— А що? — здивувалася Яна.

— Та ж розумієш, я тут в інтернеті покопирсався… Ну, стосовно фальшивих грошей… І дещо вичитав. Якщо гроші попрати, то в них там щось змінюється… Ну, в папері, у фарбі… У магазині ж найпримітивніший детектор. Скоріш за все, ультрафіолетовий. А є ж іще інфрачервоні, універсальні… Словом, ідемо в банк. Там детектори крутіші. Нехай там перевірять.

— Ой, Михо, страшно! А раптом там відразу міліцію викличуть? Я як згадаю, як тата забрали…

— Не викличуть, не бійся!

І Миха потягнув Янку в найближчий банк. Уранці черг іще не було, тому Миха відразу підійшов до каси.

— Вибачте, будь ласка, ось… Можете ці гроші перевірити? Випадково випрали…

Касирка забрала всі п’ять купюр, просвітила на якомусь апараті, усміхнулася, відрахувала п’ять нових купюр і подала Михові:

— Ви наступного разу обережніше! Гроші вам не шкарпетки! Вони прання не люблять!

М и ха повернувся до Янки і дав їй гроші:

— На! Ніякі вони не фальшиві. Вони просто дуже добре випрані. — І реготнув, додавши: — Ги-ги! Відмили грошики…

Ой, Михо… — розгубилася Яна, кинулася до нього, обхопила руками шию і так гучно цмокнула в щоку, що й Миха тут же почервонів і розгубився. — Гайда додому! Мама так зрадіє… Ну, йдемо!

Миха кинув сумний погляд на пакет з хлібом, зітхнув і погодився.

— Я щось не зрозуміла… ти чого це зітхаєш? Хіба не радий за мене? За нас? — взялася в боки Яна, настрій якої миттєво покращився, й вона перетворилася на звичайну Янку — веселу, сміхотливу, з гордо піднесеною головою.

— Та ні, я радий. Я просто поснідати не встиг. Це я по хліб ходив… Мої вже на роботу поїхали… а я ось…

— У мене і поснідаємо! — радісно вигукнула Яна, схопила Миху за руку й потягла за собою.

Звістка про те, що гроші справжні, миттєво змінила й мамин настрій.

— Справжні? Слава тобі, Господи! — вигукнула вона і вихопила пачку грошей з шафки на кухні. — Негайно в міліцію! Нехай перевіряють! В міліцію, татка виручати! Хутко!.. Хутко!.. Понеділок вже сьогодні! А він ще з п’ятниці ковтка свіжого повітря в роті не мав! Ви що, не розумієте, як йому там, у камері?!

І мама почала квапливо знімати фартух.

— Наталю Олександрівно, стривайте… поспішати не варто… — Миха подивився на Яну, і та взяла маму за руку.

— Що таке? Ви хіба не хочете, щоб тато вийшов… Яно, ти що? Що за сюрпризи?

— Наталю Олександрівно, ці гроші не можна нести в міліцію!

— Як це не можна? Ви ж самі сказали, що вони справжні! Ану! Пустіть мене! Яно, от від тебе я такого не чекала! — Мама різким рухом скинула руку доньки зі своєї.

— Тітонько Наталю, — якомога м’якше сказав Миха, — розумієте… Гроші-то справжні, а от премія фальшива.

— Це як? — не зрозуміла Наталя Олександрівна.

Миха коротко переповів їй те, що йому розказав у «Нафтозбуті» Андрій Степанович.

— Отак, — закінчив Миха. — Тож цими грошима можна завдати прикрощів не тільки Петрові Івановичу, а й усій його конторі.

Наталя Олександрівна важко зітхнула, подивилася на пачку грошей, на доньку, а потім на Миху:

- І що ж тепер робити?

— Шукати справжніх фальшивомонетників. Іншого порятунку немає…

Розділ 9

Ох, уже ці маркомани!

Звечоріло. Було лише кілька хвилин по восьмій, а четвірка друзів уже сиділа за козлячим столиком. Магазин продтоварів працював до дев’ятої, тому поспішати було нікуди. Домовилися працювати за вчорашньою схемою — парами. Миха з Яною стежать за однією продавчинею, Льоха з Настею — за іншою. За чверть до дев’ятої зайшли в магазин. Миха показав друзям обох молодиць, які, на його думку, повинні були стати об’єктами стеження. Цього разу кандидатури суперечок не викликали. Дочекавшись завершення робочого дня, детективи розійшлися в різні боки.

Льоха з Настею довели свою підопічну до зупинки, сіли разом з нею в маршрутку й поїхали в Бузу. Там, попетлявши вуличками, довели її до приватного будинку, і на цьому все скінчилося. Почало сутеніти.

— Що робитимемо? — запитала Настя, — Не сидіти ж тут до ранку.

— Сам не знаю…

Льоха підійшов до хвіртки і смикнув за ручку. За парканом надривно загавкав пес.

— Ще й собака, як на зло…

— Ну, із собаками я домовлятися вмію! — усміхнулася Настя й озирнулась у пошуках дерева, по якому можна було б перебратися через високий паркан.

Льоха відразу зрозумів наміри сестри й схопив її за руку:

Настю, ти що, збожеволіла? Якщо у Клешні з Тьопою вийшло, то думаєш, з усіма собаками так можна?[5] Я не те, що не дозволяю, я категорично забороняю тобі лізти через паркан, зрозуміла?

— Ага. Угу. Звичайно.

Вони розвернулись і пішли назад уздовж паркану, причому Настя не зводила з нього погляду.

Там, де паркан закінчувався, від дороги відгалужувався вузенький провулок, уздовж якого тягнувся цей же паркан. І там Настя побачила те, що шукала — високе гіллясте дерево.

— Жди тут! — І, перш ніж Льоха встиг щось сказати, Настя кинулася до дерева, злетіла на нього, немов на паралельні бруси, і вже за мить була за парканом. їй це було зробити нескладно, адже тривалий час займалася спортивною гімнастикою.

— Настю! — нарешті отямившись, крикнув Льоха, але це було все, що він устиг зробити. Душа втекла в п’яти. Ще б пак! За парканом хтозна-який собака! Може не тільки вкусити, але й загризти! Собака просто зобов’язаний це зробити! Це його робота! Льоха кинувся

1 ... 13 14 15 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Державна справа. Справа №9, Олександр Юрійович Есаулов"