Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

Батьків заповіт

Народився я в 1892 році в селі Михайлівці Гайсинського району на Вінниччині; я був п'ятим, найменшим з дітей. Я мав двох братів, старших від мене (Захарко і Федь), і двох старших сестер (Дарка і Килина). Батько мій, Дмитро Мокійович Добрянський, народився в 1852 році, був письменним, багато читав житій святих, ходив щонеділі у церкву, читав і співав на криласі, добре знав церковний устав, бо дід замолоду був дяком. На старості батько поступово почав читати твори Л. Толстого, Т. Шевченка, а житія святих закинув зовсім. За півроку до смерті послав до окружної уманської газети «Селянська правда» дописа, в якому описав, як він замолоду вірив у бога, а на старості зробився атеїстом, і в дописі зауважив, що як помре, то щоб на похоронах не було попа, а щоб поховали його з червоним прапором. Допис цей був надрукований в газеті в 1926 році. Заповіт батька я виконав: ховали батька без попа з музиками в 1926 році, батькові було 74 роки.

Наша сім'я

Батько, крім занять сільським господарством, в якому було 7 га польової землі та 0,5 га садиби, пара коней і корови, був ткачем, робив на верстаті людям скатерки, рушники, полотна, мішки та селянські сукна. На все село батько був один ткач і завжди літом і зимою був завалений роботою.

Зима. Вікна замерзли, побіліли, надворі завірюха свище та крутить, мороз тріщить, в хаті під стелею висить велика лампа, батько робить на верстаті. Сестра Дарка пряде на прядці, мати варить вечеряти; я з Килиною крутимо скрутні з соломи і кидаєм у піч, бо вечерю варимо соломою. Федь суче ціки, брат Захарко сидить біля столу, читає вголос «Тараса Бульбу» Гоголя, всі уважно слухають.

Робота ця продовжується до перших півнів, бо годинника в хаті не було. Сідаємо вечеряти; на табуретку ставлять макітру з товченою картоплею, кругом усі сідають хто на чім. Вечеряємо. Повечерявши і помолившись богу, стелимо по долівці солому, застеляємо рядном, кладемо подушки і покотом лягаємо. Вкриваємося кожухами, одіял чи ковдр не було. Мати завжди спала на печі - літом і зимою, Дарка спала на тапчані.

У неділю всі встають рано. Розвидняється; дзвонять у церкві на утреню. Всі, крім мене й матері, вдягаються у святкову одежу і йдуть до церкви. Мати зостається вдома, варить обідати; зваривши, одягається і мене одягає (мені було 4 роки), бере мене за руку, і ми йдемо в церкву. Мати іде боса, чоботи під пахвою, біля церкви взуває чоботи. В церкві повно людей. Мати бере мене на руки, я роздивляюсь навкруги. Побачивши огрядного дядька без бороди, але з довгими сивими вусами, кажу мамі: «Дивіться, мамо, он стоїть Тарас Бульба! А де його кінь?» - бо я на малюнку добре роздивився, що він був на коні.

Як виповнилося мені сім років, а сестрі дев'ять, купив нам батько «Граматку», в якій були вправи «тло», «мло», «кло» та багато вміщено молитов. По такій граматці вчився Тарас Шевченко. Батько показав нам літери і кожний день проводив заняття. Батько завжди нам твердив, що кожна людина повинна працювати - як людина не робить нічого, то не повинна їсти.

Як, бувало, я не вивчив заданого урока, батько називав мене дармоїдом і ставив на коліна. І я стояв, поки не вивчу урока.

Празник

Щорічно першого жовтня за старим стилем святкувалося церковне свято - так звана Покрова. З багатьох довколишніх сіл з'їжджалися та сходились в Михайлівку на празник селяни. В цей день в кожній хаті була пиятика, яка тривала два, а то й три дні.

За день-два до Покрови в кожній хаті пекли і варили, по селі було чути верещання свиней, яких кололи.

У батька теж у хаті всі готувались до Покрови: батько колов доброго підсвинка або різав пару баранів. Мати різала з десяток курей і зо двадцять качок і Дарка з мамою з самого ранку скубли та патрали птицю. Паляниці, калачі та пиріжки в великій кількості були вже напечені.

Горілки теж заготовлялось до двох відер, не рахуючи вишнівки-наливки, яка заготовлялась ще літом (барилко на сім відер). Було й пиво (барилко на три відра).

Гостей передбачалося не менше двадцяти душ. Нам, малим, була велика зацікавленість, бо гості, крім різних гостинців, давали і гроші, і я мав стільки грошей, що не міг і полічити. На Покрову ранком гостей було повно за двома столами, і одна чарка кружляла кругом. Кожному гостеві наливав сам батько повну чарку горілки; гість брав у руки чарку, згадував померлих і бажав їм царства небесного, а живим доброго здоров'я і випивав до дна. Траплялось, що хтось з гостей не випивав до дна - це водилось за жінками, - то батько припрошував випити. Як гість артачився, то на поміч батькові приходила мати і вдвох ішли в атаку - гість хоч-не-хоч випивав до дна. Чарка посувалася далі. Коли гості добре вже підпили й хотіли провітритись, то виходили в садок. Перерва тривала не більше години. Батько виходив у садок, запрошував гостей до хати, гості сідали знову за стіл, чарка починала, як і раніш, кружляти.

Дехто з гостей пробував затягти пісню, але невдало - вона зривалась, тоді починала пісню мати - вона добре вміла співати, - гості підхоплювали, і злагоджений хор розлягався по хаті до того часу, поки хто-небудь з гостей затягував невлад. Тоді пісня припинялась, появлялася чарка і ну обходити гостей!.. Така гульня відбувалась у кожній хаті, а в деяких хатах гульня переходила в бійку. Можна було чути сварку, лайку, зойки та крики, бувало, не одному провалювали голову.

В нашій сім'ї такого не траплялось. Гості, які перебрали зайвої горілки, лежали у садку і залишалися спати до ранку.

На другий день рано батько збирав гостей до хати похмелятись. Кожний гість кривився, не хотів пити, але, випивши чарку, оживав і глушив горілку без особливого припрошення.

Надвечір гості починали метушитись, збираючись уже додому. Батько засаджував знов гостей за стіл і починав частувати, припрошуючи, щоб закушували. Починало вечоріти. Всі вставали з-за столу, прощалися, розціловуючись. Тільки-но гості виходили в сіни, як появлявся батько з графином в одній руці і чаркою в другій і починав на дорогу частувати, а мати кожному гостеві давала калач на дорогу. Коли гості, всівшись на вози, виїжджали з двору, батько на воротях ще наливав усім по чарці - вже по останній. Всі випивали до дна й їхали.