Читати книгу - "Флористка, Viter"

Артем нарешті виписався з лікарні. Попри ще не до кінця загоєну рану, він почувався значно краще. Вийшовши з будівлі, він одразу побачив знайому постать біля чорного седана.

— Вітаю на волі, — Зоряна спиралася на капот машини, склавши руки на грудях. — Як почуваєшся?

— Досить добре, щоб не дозволити тобі діяти самостійно, — пожартував він, підходячи ближче.

— Ну тоді сідай, нам треба обговорити наш наступний крок.

Вони рушили містом, обговорюючи деталі. Дмитро Савчук зник після нападу, але його сліди вели до закинутого складу на околиці. Зоряна впевнено керувала машиною, а Артем переглядав документи на планшеті.

— Ми не можемо просто увірватися туди, — зауважив він. — Нам потрібно з'ясувати, хто ще стоїть за всім цим.

— Я вже подумала про це. Є один чоловік, що може допомогти, але він не любить несподіваних гостей. Його звуть Вадим Козак, і він має зв’язки в кримінальних колах.

— І чим він нам допоможе?

— Він знає, хто фінансує такі операції. Нам потрібно лише змусити його заговорити.

Артем зітхнув, розуміючи, що гра стає все більш ризикованою. Але шляху назад вже не було. Вони зупинилися біля старого бару на околиці.

— Готовий? — запитала Зоряна, виходячи з машини.

— Як ніколи, — усміхнувся Артем.

Вони зайшли всередину, і відчуття небезпеки одразу огорнуло їх. Гра у темряві почалася.