Читати книгу - "Незакохані, Viter"

Ангеліна була абсолютно впевнена: вона точно не погоджувалася на побачення.

Вони з Орестом робили спільний проєкт. Це факт.
Вони проводили через це багато часу разом. Це теж факт.
Але ніхто, абсолютно ніхто, не казав, що вона має погоджуватися піти з ним у кіно!

Проте реальність була іншою.

— Чекай, повтори ще раз. Ти погодилася піти в кіно з Орестом? — Ліана мало не захлинулася своєю кавою, коли почула новину.

— Це не побачення! — швидко відповіла Ангеліна.

— Хто так сказав?

— Я!

— А Орест?

— …Не уточнювала.

Ліана посміхнулася.

— Ну-ну, все так починається.

— Ой, перестань! Ми просто домовилися піти разом у кіно після школи.

— Так, разом. У кіно. Це називається побачення, Ангеліно!

— Ліано, ти мене нервуєш!

— А Орест?

— Він мене бісить!

— Ну, тоді все як завжди.

Ангеліна стояла біля каси й шукала очима Ореста. Вона навіть сподівалася, що він забуде чи передумає. Але ні.

Хлопець з’явився рівно вчасно, усміхаючись так, ніби виграв у лотерею.

— Доброго дня, пані Сороко, — сказав він.

— І тобі, Жуйко.

— Оу, то ти таки визнала моє прізвисько?

— Що поробиш, якщо воно тобі підходить?

— От і чудово. Купуємо квитки?

— Тільки якщо ти не береш купу попкорну й не голосно жуєш .

— Хм… складно, але спробую.

Вони купили квитки й попрямували в зал.

— Давай, я візьму місця посередині, найкращий огляд.

— А давай ти візьмеш місця подалі від мене?

— О, Сороко, не будь такою жорстокою.

— А якщо я хочу?

— Тоді мені доведеться спокутувати свою провину…

— Чим?

— Дивись, я купив два різних напої. Один — твій улюблений, інший — огидний.

— І що?

— Ти можеш обрати перша.

Ангеліна підозріло примружилася.

— Ти хочеш мене підставити?

— Ні-ні, все чесно.

Вона вибрала один із стаканів і зробила ковток. І…

— Оресте, це жахливо!

— Ой, то ти вибрала той самий огидний? Ай-ай-ай.

Вона ледь не запустила стаканом у нього.

— Ти це спеціально зробив?!

— Сороко, як ти могла таке подумати?!

— Я ВПЕВНЕНА, що ти підставив мене!

— Ну, добре. Може, трішки.

— Трішки?!

— Але ж весело!

— Оресте, ти не доживеш до кінця фільму.

Фільм почався. І хоча Ангеліна намагалася ігнорувати Ореста, це було неможливо.

По-перше, він коментував усе, що відбувалося на екрані.

— Ну, от скажи, хто так ховається від маніяка?

— Оресте, мовчи.

— Вона б могла просто вибігти через вікно.

— Оресте!

— Окей-окей. Але погодься, ця сцена нелогічна.

По-друге, в якийсь момент, коли герої на екрані сильно злякалися, Орест різко схопив її за руку.

— Ти що робиш?! — прошипіла вона.

— Вибач, інстинкт!

— Інстинкт?!

— Ну, я не очікував такого скрімеру!

— Оресте, це була просто тінь!

— Ну, тінь теж страшна!

Але найгірше сталося, коли під час особливо напруженого моменту він…

Обійняв її.

Ангеліна спочатку завмерла.

А потім — штовхнула його ліктем.

— Оресте, ми що, друзі, чи що?!

— Ой, а що, ні?

— Ні!

— Оу… тоді це схоже на побачення.

— ЯКЩО ТИ ЗАРАЗ НЕ ПЕРЕСТАНЕШ, ТО ЦЕ БУДЕ СХОЖЕ НА ВБИВСТВО!

Але проблема була в тому, що… їй подобалося.

Тільки вона про це ніколи не зізнається.