Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Даша лише закотила очі й узяла собі йогурт.

Невдовзі на кухні з’явилася Маша, а за нею й Іра. Вони втомлено присіли на стільці й лише тоді помітили блокнот Саші.

— Що це? — запитала Маша, скоса поглянувши на аркуші з цифрами.

— Його плани по захопленню світу, — хмикнула Даша, відкриваючи йогурт.

Іра потягнулася через стіл, щоб краще роздивитися записи, але Саша спокійно накрив блокнот рукою.

— Ще одне питання — і ваші тіла знайдуть у річці, — сказав він тим самим рівним, буденним тоном.

Дівчата переглянулися, а потім розсміялися, хоча відчуття, що Саша все ж може зробити щось подібне, не полишало їх.

У цей момент з ванної вийшла Аня, витираючи волосся рушником. Вона зупинилася у дверях і подивилася на дівчат, які тепер усі сиділи за столом і розглядали Сашу, як якесь загадкове явище.

— Щось сталося? — запитала вона.

— Ні, просто виявляється, що наш Саня — став ще більш дуркуватим, — відповіла Маша, киваючи на блокнот.

Саша лише посміхнувся куточком губ і, не звертаючи уваги на них, повернувся до своїх записів. Саша посміявся, знову зібравшись у себе на обличчі ту ж саму легкість.

— Та ви що, жартую! Це все для навчання, — сказав він, закривши блокнот і відкидаючи його на стіл, наче нічого серйозного не сталося.

Але на обличчях дівчат швидко змінився вираз. Спочатку вони здивовано дивилися, а потім, коли зрозуміли, що він говорив абсолютно серйозно про “план вбивства”, на їхніх обличчях з’явилося роздратування.

Саша в той момент підняв погляд на годинник.

— Чого ви так рано встали? — запитав він, мовби нічого особливого. — Вже навіть 7:50.

Це було останнє, що він сказав до того, як дівчата буквально накинулись на нього. Всі зрозуміли, що він знову не спав, а він, здається, це приховував, намагаючись зробити вигляд, що все нормально.

— Саша, ти що, не спав? — Іра не витримала і встала з місця. Її очі пильно дивились на нього. — Скільки ти вже не спиш?

Маша різко подивилась на нього, розуміючи, що він знову не відповідає на питання:

— Ти цілу ніч сидів, так?

Даша з її звичною прямолінійністю теж не змовчала:

— Саша, ти що, глузуєш? Це ж ненормально — не спати цілу ніч і весь час сидіти. Чому не сказав?

Всі вони дивились на нього, і кожна з дівчат могла помітити, як він ухиляється від прямої відповіді. Мовчки, без емоцій, але в його погляді можна було помітити, що він не хоче відкривати перед ними свої справжні переживання. Він мовчав. І це мовчання було все, чого вони насправді боялися. Вони стали ще більше насторожені. Саша знову посміхнувся, як завжди, і подивився на дівчат, які продовжували його критикувати за те, що він не спав. Він мовчки, ніби нічого не сталося, продовжував стібатися, поки не вирішив пояснити.

— Ну, розумієте, — почав він, кидаючи на них погляд. — Купував білети до Братислави на потяг. Мій знайомий там, у Празі, допоможе нам дістатись до Франції, — пояснив він, розслаблено сидячи за столом. — Ось чому я сидів так довго. Треба було все перевірити.

Дівчата спочатку не могли повірити в те, що він настільки просто сприйняв їхній гнів, і тому розійшлися, недовірливо поглядаючи на нього. Вони були розлючені, але Саша знову зробив те, що вмів найкраще — залишився спокійним і посміхався, навіть коли вони йшли в інші кімнати. Але Даша не змогла залишити все так просто. Вона залишилась стояти перед ним, обличчя її було напружене, а очі дивилися на нього з певним докором. Вона не могла зрозуміти, як він може так спокійно ставитись до всього цього.

— Саша, ти не можеш так! — сказала вона, схрестивши руки на грудях. — Ти не спиш, цілу ніч сидиш і ще плануєш поїздки, які в нас навіть не обговорені нормально. Це ненормально! Ти не можеш так з нами гратися.

Але він, немов би нічого не трапилося, просто поглянув їй в очі, його посмішка була теплою та впевненою.

— Даша, — почав він з невимушеною безтурботністю, — все буде добре. Все контролюється. Я просто хотів, щоб ми поїхали швидше. А ти взагалі знаєш, що я одного разу зупинив грабіжника в торговому центрі?

Даша здивовано підняла брови, не розуміючи, куди він веде розмову.

— Так, — продовжував він, його голос став трохи серйознішим, — це сталося, коли я стояв в черзі на касі, і хтось вирішив обікрасти магазин. Всі панікували, а я просто підходжу, зупиняю того грабіжника і відразу вручаю його охоронцям. Всі були шоковані, але я просто спокійно пішов далі. Знаєш, це все вміння контролювати ситуацію.

Даша була вражена, але ще більше збентежена. Вона не зовсім зрозуміла, що він намагається їй сказати. Її вираз обличчя змінився з роздратованого на скептичний.

— Ти серйозно? — запитала вона, не вірячи своїм вухам.

Саша не відповів. Зберігаючи свою звичну посмішку, піднявся з-за столу, попрямував до кухонного раковини і, не перестаючи посміхатися, почав вмиватися. Він не міг втриматися від посмішки навіть під час цих важких розмов. Даша стояла в тиші, мовчки дивлячись на нього, не знаючи, що думати далі.

    Після того як всі прокинулись вони почали збирати речі, Даня був відповідальним за кейс і все що в ньому. Дівчата за речі які можуть знадобитися. Влад в свою чергу підійшов до Саші і прошепотів йому щось на вухо, хлопець здивувався, але кивнув і вони пішли до машини. Влад дістав два глоки, які знайшов в квартирі Саші. Хлопець взяв їх і сховав в сумку, після чого важко здихнув і закрив багажник. В Квартирі вже всі були зібраними, Макс замотував руки в бинти, а Назар розминав руку і дивився відео в інтернеті.

     Всі готові.

Сівши в машину грала улюблена музика Саші. Всі сиділи чекаючи, не знаючи чого. Приїхавши на вокзал, вони вийшли з машини і пішли до потяга, який тільки-тільки прибув туди. Хлопець купив місця, щоб всі сиділи поряд. Вмостившись, вони почали чекати відправлення. Через десять хвилин потяг поїхав. Їхавши так дві години, Макс разом з Владом, Даньой і Назаром пішли в вагон ресторан, шукаючи щось поїсти. Вагон-ресторан був атмосферним і затишним, зі старовинними елементами, які надавали йому вишуканості. Легке підсвічування створювало м’яку атмосферу, коли Макс і його друзі зайшли всередину. Довгі дерев’яні столи, покриті білими скатертинами, відображали золотаві відблиски ламп, що висіли під стелею. Стримана розкіш цього місця створювала враження, ніби вони перенеслися в іншу епоху. М’які стільці з червоним оксамитом додавали комфорту. У повітрі вивались тонкі аромати свіжо приготованих страв. Оскільки це був поїзд, вагон не був надто великим, але навіть у тісноті панувала розкіш і гармонія. Через велике вікно проступали обріси природи, злегка розмиті дощем, який тихо стукав по склу. Чоловіки, що сиділи за сусіднім столиком, спостерігали за ними з прихованим інтересом. Їхні погляди не давали спокою, їхні очі були зацікавлені, але водночас й агресивні. Іноді їхні слова проривалися крізь тишу, коли вони перемовлялися між собою, хмурячись і кидаючи погляди на Макса і Назара. Здавалося, що вони чогось чекають, щось планують, але все трималося в таємниці. Несподівано офіціант приніс їжу, і Макс з Назаром, хоча і відчували напругу, зібралися доїдати свою їжу, намагаючись не звертати увагу на підозрілих чоловіків. Однак атмосфера на столі змінилася, коли Даня та Влад вийшли на балкон покурити. Тоді один з чоловіків, високий та накачаний, підвівся, наблизився до столу і заговорив на ламаній українській: