Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

**Глава 14: Зниклий рюкзак**

Ранок у лісі був сповнений свіжістю. Мирон і Соломія прокинулися від співів птахів, які заповнювали повітря своїми мелодіями. Вони розтягнулися, насолоджуючись теплом сонця, яке пробивалося крізь дерева.

— Ну що, продовжуємо? — запитав Мирон, піднімаючись.

— Так, — відповіла Соломія. — Але спершу давай перевіримо наші речі.

Вони почали збирати свої речі, але раптом Соломія зупинилася.

— Мироне, де мій рюкзак? — запитала вона, оглядаючись навколо.

Мирон подивився на неї, а потім на місце, де вона зазвичай клала свій рюкзак. Його не було.

— Ти певна, що не поклала його десь інде? — запитав він.

— Так, я поклала його тут, — відповіла Соломія, її голос звучав трохи панічно. — Він зник!

Вони почали обшукувати табір, але рюкзака ніде не було. На землі вони помітили сліди: щось наче тягнуло рюкзак у ліс.

— Дивись, ось сліди, — сказав Мирон, показуючи на землю. — Щось або хтось забрав твій рюкзак.

— Але хто? — запитала Соломія, її очі були широко розплющеними від страху.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але ми повинні йти за слідами. Може, ми знайдемо його.

Вони пішли за слідами, які вели їх у глиб лісу. Сліди були свіжими, і вони відчували, що щось або хтось був поруч. Ліс став ще густішим, а дерева — вищими. Повітря було наповнене ароматом хвої і землі, але вони відчували, що щось у цьому лісі було не так.

— Дивись, ось він! — раптом крикнула Соломія, показуючи вперед.

Вони підійшли ближче і побачили рюкзак, який лежав під деревом. Навколо нього були сліди якогось звіра: великі лапи з гострими кігтями.

— Це... ведмідь? — запитала Соломія, її голос звучав трохи панічно.

— Може бути, — відповів Мирон. — Але він уже пішов. Давай перевіримо, чи все на місці.

Вони обережно підійшли до рюкзака і почали перевіряти його вміст. Все було на місці, але рюкзак був трохи пошматований.

— Нам пощастило, — сказала Соломія, беручи рюкзак. — Але ми повинні бути обережнішими. Хто знає, що ще може бути в цьому лісі.

— Так, — погодився Мирон. — Але ми впораємося. Ми ж команда, правда?

Соломія посміхнулася.

— Так, команда.

Вони повернулися до табору, але тепер відчували легкий холодок тривоги. Ліс навколо них був сповнений таємниць, і вони знали, що їхня пригода ще далека від завершення. Але зараз вони відчували себе в безпеці, і це було головне.