Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

**Глава 13: Нічний гість**

Наближався вечір, і Мирон і Соломія вирішили розбити табір неподалік від покинутого місця, яке вони знайшли раніше. Вони розпалили невелике багаття, щоб зігрітися і освітити простір. Ліс навколо них був сповнений звуків: шелест листя, спів птахів, далекий шум вітру. Але вони відчували, що щось у цьому лісі було не так.

— Ти думаєш, ми в безпеці тут? — запитала Соломія, коли вони сиділи біля вогню.

— Так, — відповів Мирон. — Але нам треба бути обережними. Хто знає, що тут може бути.

Вони почали готувати вечерю, розігріваючи консерви на вогні. Повітря було наповнене ароматом їжі, і вони відчували себе трохи спокійніше. Але раптом вони почули звук: ніби хтось або щось рухалося в лісі.

— Ти чуєш? — прошепотів Мирон, зупиняючись.

Соломія кивнула, її очі були широко розплющеними від страху. Вони замовкли, прислухаючись. Звуки повторювалися: ніби хтось або щось наближалося до їхнього табору.

— Може, це звір? — прошепотіла Соломія.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але нам краще бути готовими.

Вони взяли ліхтарики і обережно підійшли до краю табору. Звуки ставали все голоснішими, і вони побачили, як щось рухається серед дерев. Раптом з-за кущів вийшов олень. Він був великим і могутнім, з розлогими рогами, які блищали в світлі місяця.

— Олень, — прошепотіла Соломія, розслабившись трохи.

— Так, — відповів Мирон. — Але чому він тут?

Олень підійшов ближче, ніби не боячись їх. Він дивився на них своїми великими очима, ніби щось хотів сказати. Потім він повернувся і пішов у ліс, залишивши їх наодинці.

— Це було... дивно, — сказала Соломія, коли вони повернулися до вогню.

— Так, — погодився Мирон. — Але, можливо, це був знак. Може, він хотів нам щось показати.

— Або просто шукав їжу, — сказала Соломія. — Але все одно, це було красиво.

Вони продовжили вечерю, але тепер відчували легкий холодок тривоги. Ліс навколо них був сповнений таємниць, і вони знали, що їхня пригода ще далека від завершення. Але зараз вони відчували себе в безпеці, і це було головне.

— Давай ляжемо спати, — запропонував Мирон. — Завтра ранок, і нам треба бути свіжими.

Соломія погодилася, і вони розташувалися на ніч. Вогонь поступово згасав, і вони заснули під звуки лісу, який був сповнений таємниць і загадок.