Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"

Кайла завмерла.

— Ти... один із них.

— Провідник, — відповів він. — І ти пробудила камені, які мали лишитись у забутті. Це твоя помилка.

Він підняв руку — і частина кам’яного кола з тріском почала розпадатись. Земля під ногами затремтіла. Символи затьмарились.

Ейрін схопив шаблю.

— Відступай, або я…

— …нічого не зміниш, — обірвав його Провідник. — Вона вже обрала шлях. І ми його завершимо.

* * *

Раптом Перлина в руках Кайли спалахнула — світлом, яке пробило навіть туман, що підповзав з боку моря. Камені відповіли — всі разом, голосно, як грім. Провідника відкинуло назад — тінь його зникла у мряці.

— Вони йдуть, — прошепотіла Кайла. — Не один і не два, три… Весь флот.

І справді — коли вони піднялись на корабель, на обрії вже горіли вогні. Мовби у самому тумані спалахнули жарини. Багато. Більше десятка.
Чорні кораблі Орди.

— Ми пробудили камені, — сказав Ейрін. — Тепер вони знатимуть, що ми йдемо до Амфітеатру.

— І вони будуть нас чекати, — відповіла Кайла, тримаючи уламок, що ще світився у темряві. — Але тепер ми знаємо… як говорити з пам’яттю світу.

* * *

На палубі «Сріблястого Ворона» лунала команда:

— До вітрил! Підготуватись до маневрування!

І корабель рушив — у серце стародавніх морів, повз Камені, що співають. Попереду — Забутий Амфітеатр. Позаду — флот Орди, що розростався, мов хмара.