Читати книгу - "Посланець світла, Oleg Poroshok"

Перша хвиля змін розійшлася планетою. Люди відчули її, навіть якщо не розуміли, що відбувається. Декому стало легше дихати, ніби пелена спала з їхніх очей. Інші ж, ті, хто занурився у зло, відчули щось інше — страх. Темрява не бажала відступати. Вона мала своїх слуг. Вони відчули загрозу і зібралися разом, щоб знищити те, що могло змінити їхній поганий світ.

Юнака схопили. Його привели до володарів цього світу — тих, хто правив через жорстокість і страх. — Кажуть, ти спілкуєшся з невидимими силами, — заговорив до нього грубо правитель, щоб задушити зміну до кращого, але дивом звільнив юнака, тому що Господь вплинув на ньго. Юнак і його прибічники не мали зброї, але мали віру і тому вони перемогли.

І тоді сталося диво. Світло прорвало темряву. Голос Бога пролунав над планетою.

— Ви зробили вибір. Тепер і Я зроблю Свій і тому Я з вами. Темні володарі зникли. Їхній страх, який вони сіяли навколо, поглинув їх самих. Планета відроджувалася.Герой відчув, що його місія завершена.

— Ти добре впорався, — пролунав голос Бога. — Ти виконав Моє завдання. Настав час повернутися. Світло огорнуло героя. Він знав, що його історія завершується тут, на цій планеті, але не завершується назавжди. Бог завжди матиме потребу в праведних людях, хоча Він і всемогутній, тому Він користується тим, що Сам і створив.

Світло, що осяяло небо, не було звичайним світлом. Воно не сліпило — воно проникало в глибини душ, розкриваючи істину про добро і зло, про справжнє й підробне, про силу віри і слабкість страху. Люди падали на коліна не від жаху, а від розуміння. Вони бачили в юнакові не пророка і не месника — а приклад добра, бо воно дає благо, а не забирає його, як це роблять зло. Вони бачили в ньому просту людину, яка вірить, навіть тоді, коли все навколо кричить, що це безглуздо. Це і є єдиний шлях, щоб добро перемогло.

Ті, хто стояли з ним, відчули у своїх серцях тепло. Це було нове зміна — не тіла, а духу в їхніх серцях. Зміни не були гучними. Не було вибухів, не впали стіни, не загриміли грози. Але зло, що ховалося в серцях, почало тікати, бо їм там вже не було місця. Володарі, які роками панували над людьми завдяки страху, один за одним зникали в тіні, з якої прийшли. Їх не знищили — вони самі стали жертвами того, чим правили.

Юнак стояв на вершині пагорба біля храму, що вже світився новими вітражами. Його очі дивилися в небо. Він не шукав винагороди. Він просто дякував.

Герой, що спостерігав за цим із невидимого простору, відчув глибокий спокій. Він більше не був потрібен тут. Місія завершена, але її наслідки триватимуть, і головне що добро перемогло зараз.

— Ти добре впорався, — пролунав голос Бога знову, спокійно, але глибоко. — Не силою, а вірою. Не гнівом, а прикладом. Тепер твоя подорож триває в іншому напрямку, в напрямку, якого ти бажаєш і який Я тобі підкажу.

Герой відчув, як простір навколо нього починає світитися — не яскраво, а ніжно, як світанок після довгої ночі. Його сутність почала підніматися вгору. Він не тікав, не зникав — він повертався. Туди, звідки був посланий. У Царство, де час не має влади, а світло — це мова, якою говорить Любов Господа.

А на планеті залишився побудований, відновлений храм. Юнак, що став символом надії. Люди, що відчули зміни на краще. І віра — як невидимий щит, що тепер охоплював їхню реальність.

Історія героя завершувалася не крапкою, а трьома — бо добро, якщо воно справжнє, завжди знаходить нові серця.

ПІСЛЯМОВА

Героя більше не було серед людей, але його спадщина жила. Світ змінився. Люди знову згадали, що означає добро, віра і справедливість. А десь у глибинах космосу, де темрява ще ховалася в тіні, вже чекав наступний виклик. І герой знав — якщо Господь покличе.

Кінець