Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

- А ось і ви - сказав Бруддо, щойно Бетфорд і Реніфат до них підійшли. Кліффорд оглянув Реніфата суворим поглядом, нічого при цьому не сказавши. Реніфат дивився на нього спідлоба, відчуваючи справжню ненависть до старшого мисливця, але теж мовчав. Бетфорд, помітивши це, вирішив перевести увагу мисливців на успішно виконане замовлення.

- Що-ж - сказав Бетфорд - пішли до хатини старости. Мисливці наблизилися до хатини, поруч із якою сидів староста і випускав дим із люльки з сушеними травами. Таким чином він позбувався стресу. Щойно староста помітив наближення мисливців, він одразу ж відклав люльку і глянув на мисливців млосним поглядом. Схоже, що він навіть і не думав лягати спати, доти, доки мисливці не позбудуться вовколака.

- Коли ви тут, хлопці, треба думати, роботу виконано? - нетерпляче запитав староста.

- Виконана, старий, - відповів Бетфорд, - усе зробили якнайкраще...

- Зачекайте-но - придивився староста - здається мені, коли ви сюди тільки приїхали, панове мисливці, вас було на одного більше?

- Так - відповів Бетфорд - але не хвилюйся... Один із нас вибув зі строю, під час полювання на вовколака...

- Ух! - здивувався староста - не дивно, здоровенна ж скотина! Сподіваюся, що з вашим другом усе гаразд?

- Так - відповів Бетфорд - щодо цього не турбуйся... Ну гаразд, ось докази виконаної нами роботи. Кліффорд одразу ж висунувся вперед, акуратно зняв голову вовколака з трофейного гака, і взявши її в праву руку, наблизив до старости, щоб той міг як слід її розглянути.

- Ух ти ж, мати моя! - вигукнув староста - це... Це те саме чудовисько?

- Саме - відповів Бетфорд - капелюха ми в нього відбирати не стали... Гадаю, нема чого.

- І без капелюха бачу, що роботу ви виконали пречудово... - відповів староста - знаєте ви толк у цьому вашому небезпечному ремеслі, панове мисливці...

- Це ти вірно підмітив - сказав Бетфорд - а за добре виконану роботу, покладається нагорода... Як ми з тобою і домовлялися.

- Ех - важко зітхнув староста, потім зняв тугий гаманець із пояса і передав його в руки Бетфорда. Той прийняв гаманець, намацав його, а потім помістив його до себе під плащ. Після чого, він кивнув головою старості, на знак того, що все добре.

- Голова вовколака нам ні до чого - сказав Бетфорд - тому, якщо гориш бажанням, можеш залишити її собі...

- І що я робити з нею буду... З головою чудовиська то? - запитав староста.

- Повісь її в себе вдома - сказав Бетфорд - уяви, до тебе хто-небудь зайде, а там бошка вовколака... Одразу будеш викликати повагу... Ну, або віддай корчмареві, хай повісить її в себе в корчмі... Так чи інакше, це вже не наше діло.

- Ух... - відповів староста - тут вона мені точно ні до чого! Я віддам її нашому мисливцеві, Даріану... Упевнений, він буде радий вивісити в себе в лісовій хатині такий трофей!

- Відмінно - відповів Бетфорд - а потім кивнув Кліффорду. Той кинув бошку вовколака на землю, і вона підкотилася прямо до старости.

- Гаразд, бувай, батьку, - сказав Бетфорд, давши знак рукою іншим мисливцям, що пора йти, - удачі тобі.

- І вам удачі, панове мисливці! - вигукнув староста - спасибі вам велике, що допомогли! Повік вас не забудемо!

Мисливці віддалилися від села, а потім попрямували в бік хліва, де, як і раніше, лежав Фоллар, щоб його звідти забрати, і покинути село. Вони підійшли до воріт хліва, в яких, як і раніше, була дірка, залишена вовколаком під час втечі від мисливців. Бетфорд висунувся вперед, потім відкрив ворота, і мисливці увійшли всередину. Вони підійшли до центру хліва, де саме лежав Фоллар, і міцно спав, без натяку на те, що може прокинутися. Побачивши це, Бруддо і Бетфорд усміхнулися. Бетфорд підійшов ближче до Фоллара, а потім почав смикати його за спину, щоб той прокинувся. Нарешті, Фоллар прокинувся, і прочинив очі. Побачивши своїх товаришів, він одразу ж встав, а потім схопився за голову.

- Ох... - відповів Фоллар - щось мені не добре...

- Ну так, добряче тебе вовколак доклав - сказав Бетфорд - хоча, судячи з того, скільки ти продрихнув, тебе це сильно не хвилювало.

- Зачекайте-но... - напівголосно говорив Фоллар - а де ця тварюка?

- Ми вбили її - відповів Бетфорд - на щастя, всі залишилися живі... Хоч і не надто цілі.

- Ух, по заслузі цій скотині! - вигукнув Фоллар - шкода, що мене з вами не було, я б дав цій тварюці прочухана!

- Ну, мабуть, уві сні ти так і зробив... - усміхнувся Бетфорд.

-Ей, ну я ж не спеціально! - образився Фоллар.

- Та жартую я, бовдуре! - відповів Бетфорд - гаразд, вставай, давай, і пішли звідси... Відзначимо нашу перемогу.

- Оо, це мені подобається! - відповів Фоллар, а потім швидко встав - ну, пішли ж!

Мисливці залишили хлів через ворота, потім підійшли до своїх коней, яких прив'язали до конов'язі, в центрі села, і сівши в сідла, попрямували у бік тієї самої корчми на роздоріжжі, щоб відзначити успішно виконану роботу. Реніфат у цей час, як і раніше, відчував внутрішню злість, смуток і сум'яття через події, що сьогодні відбулися... Він прокручував у своїй голові діалог із вовколаком Ломіаном раз по раз... Згадуючи про те, що пообіцяв йому за нього помститися.

Нарешті мисливці наблизилися до заїжджого двору. Вони проїхали через ту саму браму, що й раніше, і опинилися у внутрішньому дворі. Прив'язавши своїх коней біля конов'язі, вони підійшли до корчми, і зайшли до неї, опинившись у гостьовому залі. Щойно вони зайшли, Томір одразу ж їх помітив.

- О, панове мисливці! - вигукнув Томір - радий вас бачити... Як я розумію, полювання пройшло успішно, і ви зараз не проти випити освіжаючого холодного пива?

- Саме так! - вигукнув Фоллар. Мисливці підійшли до одного зі столів, біля вікна, з лівого боку, а потім усі разом сіли за нього. Томір у цей час по черзі взяв до рук п'яти кубків, підійшов до пивної діжки, і відкрив краник, наповнивши кубки по вінця, а потім поклав їх на тацю. Він підійшов до столу, за яким сиділи мисливці, а потім виклав усі кубки на нього. Бетфорд у цей час дістав тугий гаманець, і відсипав корчмареві кілька монет. Той прийняв плату, поклав її до себе в гаманець, а потім повернувся назад за стійку.