Читати книгу - "Том 3"

Психіатр (до себе)

Ну, сей спокій...

Олімпіада Іванівна Що ви кажете?

Психіатр

Нічого. Я хтів сказати, що невеличкі розривки теж були б корисні. (Усміхається) Ми не коруємо нудотою.

Олімпіад а Іванівна

Та аби вона хтіла, я їй не буду перечити. Коли вона все каже, що втомлена, нічого не хоче. А сьогодні я оце вас попросила прийти, щось на голову скаржилась, так каже...

Психіатр

Знаю, вона мені казала... (Задумавсь.) Ви кажете, рік минув?

Олімпіада Іванівна

Так.

Психіатр Ви казали, що се у неї надовго було?

Олімпіада Івапівпа Так, з місяць, і минуло одразу, як рукою зняло.

Психіатр І рецидивів не було?

Олімпіада Іванівна

Як-то?

Психіатр Часом буває... вертається... періодично...

Олімпіада Іванівна О, що ви, не дай господи!

Психіатр

Що ж, знаєте, обачність ніколи не вадить; ми, лікарі, завжди приймаємо на увагу навіть найгірші можливості.

Олімпіада Іванівна Що ж треба робити?

Психіатр

Поки що все те саме, як я сказав, якщо безсоння і біль голови не уступить перед бромом, тоді попробуєм морфій...

ВИХІД III

Олімпіада Іванівна, психіатр і Любов (на останні слова входить, кидає підозріваючий погляд на тітку і доктора). При її вході вони починають голосно говорити.

Психіатр

• (до тітки говорить, відступаючи до дверей)

Так ви наглянете, щоб ваша небога брала купелі регулярно і щоб увечері пізно не засиджувалась.

Олімпіада Іванівна Гаразд, я вже догляну, аби тільки слухала.

Психіатр

Певно, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине. Ну, моє вшанування ще раз.

(Кланяється обом паням.)

Люба мовчки вклоняється. Доктор зникає в середніх дверях.

Олімпіада Іванівна (йому вслід)

Бувайте здорові!

За стіною з-за лівих дверей хтось почина грати гами.

вихід IV Олімпіада Іванівна і Любов.

Любов

Ах, сії гами. Тьотю Ліпо! підіть попросіть тую пані, щоб перестала грати, я не можу сього чути.

Олімпіада Іванівна

Але, Любочко, вона вже й так скаржиться, що ми не даєм їй займатись музикою.

Любов

Нехай грає тоді, як мене нема дома.

Олімпіада Іванівна Ти тепер так рідко виходиш...

Любов

А що ж, я повинна задля неї увесь день на сонці пектись? А втім, нехай тарабанить, що ж, все одно вже.

Олімпіада Іванівна

Ну, ну, не сердься, я ціду попрошу її. Повинна ж вона розуміти, що у людини голова болить.

(Виходить.)

Любов

(услід їй)

Приходьте скоріш, я не хочу сама зоставатись. Незабаром гами утихають.

вихід V

Любов одна, потім Н а д е ж д а Петрівна біля вікна. Любов

(

(бере книжку зі стола, сідає в chaise longue, пробує читати, але незабаром безсило опускає руки, і книжка падає додолу. Люба не звертає на те уваги) /

Ах, нічого не розумію! дурна стала!

Од вікна чутно голос: «Любов Олександрівно, ви дома?» В вікні з’являється жіноча фігура. Любов встає і подається до вікна.

Любов

Дома, зайдіть, будьте ласкаві, Надеждо Петрівно!

Н а д е ж д а Петрівна Ні, Любов Олександрівно, не можу, оце веду своїх малих на пісок! (Гукає, одвернувшись од вікна.) Маню, Вітю, куди ж ви? Пождіть! (До Люби.) Я зайшла, думаю, може, й ви з нами, підтримаєте мені компанію.

Любов

Сьогодні ні, Надеждо Петрівно, ви вже мені вибачте, розкисла щось.

Надежда Петрівна Ет, пусте! Се від спеки. От візьміть лишень ваші причандалля та, може, якого етюда намалюєте, а я вам почитаю. .

Любов

Не йде у мене тепер малювання. Стратила снагу. Не внаїо, десь і фарби запропастились.

Надежда Петрівна Ну, се вже вам гріх так нехтувати свої таланти.

Любов

Які там таланти? У мене їх і зроду не було.

Надежда Петрівна

Годі, годі! Унижение паче гордости! Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте, та такі недобрі, що нам не хочете свій хист показати.

Любов

Тьотя Ліпа згадала торішній сніг. Elies £taient belles les neiges d’antan l.

Надежда Петрівна

Ви сьогодні на ліву ногу встали, Любов Олександрівно. Ось ходім, справді.

Любов

Ну, добре, я, може, згодом прийду. Все ж таки переодягтись треба б.

Надежда Петрівна Так я вас чекатиму біля нашої купальні. Діти, а де ви? (Одступає від вікна.)

ВИХІД VI

Любов і Олімпіада Іванівна вертається. Любов

(бере стілець, ставить його біля chaise longue, а сама сідає в chaise longue)

Сядьте біля мене, тіточко.

1 Він був прекрасний, торішній сніг (франц.).— Ред.

4 Леся Українка, т. З 81

Олімпіада Іванівна сідав.

Слухайте, нащо, ви кликали доктора?

Олімпіада Іванівна (збентежено)

Я, Любочко, не кликала його, він сам прийшов, ми вустрілйсь...

Любов

Ах, тьотю Ліпо, хоч я й дурна тепер, та ще не до кінця, і мене не так легко одурити. 7

Олімпіада Іванівна (опустивши очі)

Та хто ж тебе дурить?

Любов

Не соромтесь, я знаю, у вас добрі заміри: блаженна лож... Тільки шкода, користі мало. Я знаю, коли діло до морфію доходить, то вже кепська справа.

Олімпіада Іванівна То тобі причулося!

Любов

Що причулося? Ну, от і проговорились. Ех, конспіратор з вас!.. Та бог з вами, простіть, нащо я справді мучу вас? Я вам уже й так обридла.

Олімпіада Іванівна Гріх тобі таке казати.

( Одвертається.)

Любов

(бере її за руку, притягує до себе і цілує)

Ні, тіточко, люба, я жартую!..

Олімпіада Іванівна Жарти твої,..

Любов

Такі ж, як і я сама,— дурні. Ну, годі, не гнівайтесь, я знаю, що ви мене любите. (Цілує їй руку, тітка цілує її в голову. Потім Любов склоняє голову тітці до плеча, та гладить її волосся.) А тільки б краще ви мене не любили, тоді б я могла собі піти...

Олімшіада Іванівна

Куди, Любо?

Любов

Та зовсім геть, із світу.

Олімпіада Іванівна

Не кажи сього...

Любов

(підводить голову і одкидається на спинку крісла)

Як ви думаєте, тьотю Ліпо, для чого люди мусять жити?

Олімпіада Іванівна

Як для чого? Ну, просто для життя.

Любов

А коли життя нема, тоді як? /

Олімпіада Іванівна

Йк би ж се могло бути? Життя нема тоді, коли люди* на_умре, а поки вона живе...

Любов

О, якби завжди було так! А то часто єсть людина на світі і можна подумати, що вона живе, а в ній вже давно нема життя.

Олімпіада Іванівна

То тільки так здається, Любо.

Любов