Читати книгу - "Том 4"

Інші жінки з царської родини

Тепер же ми рабинями й сконаєм!..

Рабинями... Далеко на чужині...

Андромаха

(до Кассандри)

Чого ж мовчиш? Чом смерті не віщуєш?

Тепер нам смерть була б єдина втіха.

Кассандра (з страшним спокоєм, якимсь неживим голосом)

Тут є такі, що іншу втіху знайдуть.

Андромаха

Проклін на тебе!

Кассандра (як і перше)

Так, проклін на мене,

бо я тепер побачила найгірше.

Троянки у неволі і — живі!

Обходять кросна, розділяють ложе, дітей годують еллінам на втіху...

Прокляті очі, що такеє бачать! ^

Андромаха

Уста прокляті, що такеє кажуть!

Кассапдра

Проклін на мене, я мозчать не вмію!

Ведуть у храм пов’язаних троянців з царської родини, між ними

Гелен.

Гелен (проходячи повз Кассандру)

Радій, Кассандро, ти перемогла!

Кассандра

Ти переміг. Ти вбив мене сим словом.

Мій розум зламаний, твій піде в світ, ти ним і переможців переможеш, а мій погасне вкупі з сим пожаром...

Гелена

(біжить через майдан, за нею Менелай з мечем)

Рятуйте, браття-елліни! Рятуйте!

За віщо він мене скарати хоче?

Зрадливо, силоміць я взята в Трою, я бранкою нещаспою жила, щодня по ріднім краю сльози ллючи!

Ахейці нерішучо розступаються перед нею, але не відштовхують, коли вона чіпляється за кого з них, намагаючись заховатись під його щитом.

Менелай

Ось кров Парісова на сім мечі твоєї крові прагне!

Кассандра

Ой ПарісеІ 91

Поліксена Мій братику!

Андромаха

Нещасний!

Г е л е н а

(оточена молодими вояками; раптом згорда)

Чоловіче!

їй справді хочеш покарать мене?

Чи ти на те пролив се море крові за честь мою й свою, щоб тут прилюдно ганьбить її й плямити самохіть?

То се такої шани дочекалась цариця Спарти? Хто ж тепер повірить цнотливості спартанок, як і цар свою царицю зрадницею вславив?

(До вояків.)

Чи й ви, спартанці, на таке пристали?

Вояки-спартанці (що оточають Гелену)

Вона не винна! Богорівна жінка!

Даремне, царю, ти ганьбиш дружину!

М е н е л а й (до Гелени лагідно)

Пробач мені,— я запальний, ти знаєш...

Г е л е н а

(всміхається і простягає руку)

Я бачу, царю мій, ти не змінився.

Менелай простягає й собі руку до Гелени. Гелена бере його за руку і веде межи ахейськими лотами за Скейську браму па поле; всі розступаються ьред нею з гомоном подиву.

Андромаха

Вона цариця знов, а ми — рабині!

Боги, де ж ваша правда?!

Кассандра

Ха-ха-ха!

Одна з троянок (до другої)

Кассандра засміялась... Ой як страшно!

Від неї сміху я не чула зроду.

Кассандра

(в нестямі, дивлячись, як язики полум'я грають по цар-ських будівлях)

Сюди, сюди отих квіток огпистих!

Гранати зацвіли! Весільний час!

Чутно за сценою голос старої жінки, він заводить, ридаючи страшно, немов виє.

Поліксена (з жахом прислухається)

То наша мати!

Кассандра

То весільна пісня!

Се мати дочок виряджа до шлюбу!

Кассандра все неправду говорила.

Нема руїни! Є життя!., життя!..

Голос старої жінки розлягається дужче. Раптом його покриває хряск від падання будови. Заграва пожару заливає сцену.

Завіса

ЕПІЛОГ

Діється в Елладі через довгий час після руїни Трої.

Дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах * пишно заквітчаний знадвору, стежка від дверей до брами ви стелена пурпурною тканн-

и ою.

На небі громова туча. Блискає часом, але дощу нема. Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім.

Клітемнестра (до Егіста)

Такої зустрічі ніхто з царів не мав ніколи.

Е г і с т

Правда, Клітемнестро.

(Важливо, дивлячись їй в очі.)

А пурпуру тобі не жаль?

Клітемнестра

О ні!

Не жаль мені нічого... і нікого!

Е г і с т Чого ж се ти здригнулась?

Клітемнестра

Адже бачиш,

як блискавка сліпить.

Вісник (вбігає задиханий)

Цар їде! Цар!

Клітемнестра (до рабів)

Гей, ширше браму відчиніть! Рабині, готуйтесь квіти сипати під ноги!

Чутно гуркіт колісниці. Раби одчиняють браму настежи. За хвилину увіходить у браму Агамемно н, ведучи за руку К а с -с а гідр у. Рабині сиплють їм під ноги квітки. Клітемнестра й Егіст перестрівають Агамемнона ще в брамі.

Клітемнестра

Мій царю! Мужу любий!

Я не вірю своєму щастю!

(Обіймає Агамемнона.)

Егіст

Брате мій коханий! (Цілує Агамемнона.)

Клітемнестра (показує на Кассандру)

Се хто з тобою?

Агамемнон

Се дочка Пріама, пророчиця Кассандра.

Е г і с т

То Гелен той, що приїхав з Трої і тепера у Дельфах волю божу провіщає, то брат їй?..

Кассандра

А!..

Агамемнон

Запевне. Я бажаю, щоб їй була повага в нашім домі, як жриці, як царівні подобає.

Для нас вона не бранка.

Клітемнестра

Добре, царю. Я звикла слухатись. Хоч я не знаю сієї жінки...

Кассандра

А тебе я знаю: ти мати Іфігенії.

Клітемнестра заслоняє обличчя покривалом,

Агамемнон (до Кассандри)

Навіщо

ти їй про се тепера нагадала? Кассандра

А нащо ти про се забув тоді, як віддавав свою дочку на жертву розгніваній богині? Ти забув, хто мати Іфігенії, хто батько.

Ти тільки пам’ятав, що треба жертви для того, щоб згубити нашу Трою.

Агамемнон

Ти все на мене ворогуєш, бачу.

Кассандра

У тебе, царю, є сильніший ворог,— то що тобі Кассандра?

Агамемнон

Розкажи, де ворог мій і що мене чекає?

Я не троянець неймовірний. Щиро слова твої прийму до свого слуху і в серці заховаю. Говори!

І вироком святим слова ті стануть для мого дому. Все, що ти порадиш, все я вчиню слухняно!

Кассандра

Я? Тобі?

порадить маю? Та хіба ми в Трої? Хіба се дім Пріама?

Агамемнон (трохи з досадою)

Ні, запевне, бо там би так не вірили тобі!

Кассандра Мені й не треба вірить.

Агамемнон

Я образив

тебе, царівно?

Кассандра

Ти спізнився, царю,— було про се питати в Іліоні.

Тепер для сих розмов немає місця па цілім світі. Краще нам мовчати.

Леся Українка з Маргариток) Комаровою. Фото. 1889.

«Кассандра».

Перша сторінка автографа (1907),

Клітемнестра

Так еллінка ніколи б не посміла озватись до царяі

Е г і с т (впівголоса)

Троянська вдача зухвала зроду. Кажуть, Андромаха таке показує над чоловіком, що дивно, як він терпить.

Кассандра

Андромаха?

Ся не була троянкою ніколи.

Давніш — то жінка Гектѳра була, тепер — то жінка елліна, та й годі.

Не еллінка вона та й не троянка.

(До Клітемнестри,)

Так, як і ти. Ти, правда, і не жінка.

Клітемнестра (до Агамемнона)

І се твоє бажання, царю мій, щоб так