Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лікарня на відлюдді 📚 - Українською

Читати книгу - "Лікарня на відлюдді"

479
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лікарня на відлюдді" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 159
Перейти на сторінку:
на увазі ту безвідповідальність, яку було проявлено у вас у відділенні щодо польської громадянки, котра поступила на вашому чергуванні. Я слухаю вас. Що ви можете сказати з цього приводу?

— Така хвора дійсно поступала на моєму чергуванні але, чесно кажучи, ні про які надзвичайні події я не чув, — відповів Олег, дивлячись чиновниці в очі. — Польській громадянці була надана необхідна допомога, про її поступлення я одразу ж доповів черговому по держадміністрації. Та й сама хвора не висловлювала жодних претензій.

— Тільки не треба зі мною так, Олегу Вікторовичу! — голос дами попереджуюче задзвенів. — Не треба! Ви прекрасно все розумієте! Мова йде не про ваше чергування, а про те, що сталося після його закінчення, про її конфлікт із професором Желязком.

Чому ви спрямували Григорія Ананійовича до цієї хворої, якщо чули розпорядження завклінікою — зовсім іншого змісту?

— Дійсно, Валерій Павлович розпорядився, щоб хвору оглянув завідуючий відділенням. Але сам Ігор Петрович сказав мені показати її професору Желязку.

— Але ви не показали! А лише повідомили йому, неправильно спрямувавши зовсім до іншої хворої!

— Пробачте, — сказав Олег, — я йому все вірно пояснив. Якщо вийшло непорозуміння, то не з моєї вини.

— Непорозуміння?! — дама викотила очі, мало ие задихнувшись. — Та ви, доктор, взагалі орієнтуєтеся в ситуації, якщо вважаєте це непорозумінням?! Від іноземної громадянки поступила скарга офіційними каналами! І все це прийшло до міської держадміністрації згори! І саме тому я особисто розбираюся у цьому!

— Ну, якщо у скарзі громадянки Польщі фігурує моє прізвище, — знизав плечима Олег, — мені доведеться відповідати...

— Чи вам доведеться відповідати, будемо вирішувати ми, — їдко промовила чиновниця. — Тим паче, ви, я так бачу, не надто критичні до себе і своєї діяльності у цьому закладі. Ваші безпосередні керівники вже ввели мене у курс справи, тож я склала уявлення про те, що ви являєте собою як фахівець.

— Ну, ображати мене вам ніхто не давав права, — заперечив Олег. — Що я являю собою як фахівець — вирішувала відповідна комісія, і навряд чи годиться ставити під сумнів її компетентність.

— Так? — картинно здивувалася дама. — А як назвати той факт, що ви більше п'яти годин тримали на операційному столі хворого, не маючи на те підстав?

— Це неправда, — не погодився Олег. — Я оперував лише три години, півтори з яких зупиняв кровотечу, ліквідуючи розриви печінки. Ще годину оперував завідуючий і ще одну— Валерій Павлович, він підтвердить.

Соколову залишалося тільки мовчки кивнути.

— За словом, я бачу, ви до кишені не лізете, але...

— Одну хвилинку, — перебив раптом грізну гостю головний лікар Аржанський, — а скажіть ще таке — чому ця полячка, якщо у неї була ниркова колька, опинилася раптом у вас, а не в урології?

— Її поклали до початку мого чергування, — розвів руками Олег. — Тому не знаю. Коли я прийшов, інтерн повідомив мені, що вона вже лежить.

— До речі, про вашого інтерна, — згадав раптом головний, — а вам відомо, що за півроку навчання він жодного разу не був на загальній п'ятихвилинці і навіть не знає, як виглядає головний лікар установи, де він навчається? Вам відомо, що у відповідь на зауваження головного лікаря він питає: «А хто ви такий?». Вам відомо, що інтерн, у якого ви числитеся безпосереднім керівником, зумів уночі проникнути до професорського кабінету і вчинити там погром?

— Стійте, стійте... — удавано замахала дама перед очима, наче їй стало погано від усього цього. — Я щось нічого не можу збагнути... Ви що, довірили такому лікарю інтерна? М-м... а тепер дивуєтеся... Олегу Вікторовичу, а як виглядають хворі, вашому інтерну відомо?

— Так, — незворушно відповів Олег.

— Ну, це вже успіх... Гаразд. Ми вас поки що не затримуємо. Які міри застосуємо по відношенню до вас — це вирішуватиметься на іншому рівні. Одне можу вам сказати: готуйтеся потрапити на КЕК. А заразом замисліться про те, що ви робите і як ви працюєте. Задумайтеся, можливо, ще не пізно. Мені б хотілося вірити, що ще не пізно...

Обличчя її цієї миті світилося мало не материнською турботою та надією.

— Дякую, — промовив Олег, виходячи до приймальні та мацаючи по кишенях у пошуках цигарок, яких там не було.

***

На сходах стояв звичний півморок. Двері майданчиком вище розчинилися, і звідти збігла Ірина, простягаючи пачку цигарок.

— Чого ти? Сам у мене залишив — казав, що не маєш коли курити.

— Гаразд, — відповів Олег. — Я забув, пробач.

— Х-ху... Яку гидоту внизу курили — пліснявою аж сюди тхне. А що сталося?

— Та так, нічого... — він затягся і притулився спиною до батареї, випускаючи дим із заплющеними очима.

— Я ж бачу — щось сталося. Неприємності якісь?

Напевно, в її інтонаціях відчувалася швидше дратівливість, ніж співчуття, тому й розхотілося Олегові ще раз згадувати, як дістала його ця «схиблена клімактерична».

— Нічого такого...

— Доступного розумінню операційної сестри середньої паршивості, — розбірливо й чітко договорила жінка.

Розплющивши очі, Олег без особливих емоцій подивився на неї і промовив:

— Слухай, Ірино, я сьогодні такий засмиканий, чесне слово... Мені би навпаки трохи розуміння. А ти мене зараз втягнеш у важкі дискусії і примусиш переконувати тебе у моїй нескінченій симпатії та відданості. Знаєш, мені зараз...

— Ну, звичайно, доктор, — завелася Ірина, — вам не до цього. Ви у нас... м-м-м... світило. А я так — ніхто, ніщо і на сміттярці знайдена.

— Ну, якщо для тебе операційна — це сміттярка... — Олег тільки знизав плечима.

— Сказати ви вмієте — це у вас не віднімеш.

— Іринко, ну, дійсно, не хочу я сьогодні сваритися, — попросив Олег. — Чесне слово. Ніяких сил не лишилося. Ти би краще мені щось приємне сказала.

— А ви, доктор, знайдіть собі дівчину хорошу й оженіться. Ви ж в нас такий симпатичний. От вона вам і буде говорити щось приємне, як схочете. А моя справа — ...інструменти подавати!

Останнє вона вимовила дуже різко, відштовхнулася від стіни і покрокувала нагору. А на середині сходового маршу озирнулася та доволі байдуже промовила:

— Ну і, можливо, ще дещо — під настрій.

***

Робочий день скінчився. Відділення спорожніло. Лікар Гурський, виходячи на сходи, що вели донизу, жартівливо промовив до чергової

1 ... 13 14 15 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лікарня на відлюдді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лікарня на відлюдді"