Читати книгу - "Рута"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від самотності, яка несподівано оточила зусібіч, на Андрія знову накотили спогади і тривога за дочку піднялася нагору, відганяючи все, навіть наслідки контузії.
— Руто, Руточко... — пробурмотів він, видобуваючи з кишені телефон. Потім навів іще підсліпуваті очі на розбитий екран і натиснув іконку виклику.
Телефон відгукнувся довгими гудками. Після третього на тому боці відповів дівочий голос.
— Ало!
— Руто! Руточко! Ти жива? — закричав у трубку Андрій.
Дівочий голос стривожився:
— Це знову ви? Що сталося?
— Ти жива? — Андрій все ще не розумів, з ким розмовляє.
— Жива, — запевнив голос. — А з вами що?
— Та гранатою влучили, — зізнався Андрій.
— Гранатою? — голос забринів подивом.
— Це ще нічого, — запевнив Андрій. — Світло-шумова, кажуть, за годину оклигаю.
— Жах який! — дівчина у телефонній трубці не могла стримати свого обурення. — Вони гранати застосовують? Де ви знаходитеся? Я зараз приїду з оператором.
— З оператором? — Андрій вже зметикував, що це не дочка, а інша дівчина, що відповідала була за її номером. — Ну давай.
— А де ви зараз? — голос став діловим, його власниця явно була налаштована серйозно. — І де кинули гранату?
— На Майдані, біля Профспілок, — пояснив Андрій.
— На Майдані? — не зрозуміла дівчина. — Якому Майдані?
Андрій почувався збитим з пантелику. Хіба зараз існують якісь інші Майдани?
— Майдані Незалежності, — пояснив він і додав. — Якому ж іще?
— Незалежності? — подив дівчини сягнув найвищої ноти. — Якої незалежності?
Від такої наївності Андрій навіть розгубився:
— Звичайної, нашої незалежності. На барикадах. Ти ж сама тут була.
— Де була? — вона теж розгубилася.
— Ну, ти ж казала про барикади. Я ще про дочку в тебе питав.
Однак його слова вочевидь не знаходили розуміння на тому боці.
— Ви у Каунасі, чи що? — перепитала дівчина.
— Якому Каунасі? Я в Києві!
— В Ки-є-ві? — дівочий голос знову забринів здивуванням. — А що у вас відбувається?
— Як це, що?! — Андрій вже починав дратуватися її загальмованістю. — Революція відбувається. Майдан! Барикади! Ти що, не в курсі?
— Ні, — щиро зізналася дівчина. — Я гадала, це тільки в нас.
— Де це, у вас? — на зрозумів Андрій.
— Як це, де? — тепер уже дівчина почала дратуватися. — У Вільнюсі. В Литві.
— А у вас там що? — у свою чергу здивувався Андрій.
— Як це, що? — обурилася дівчина. — Революція! Барикади! Солдати і танки!
Від почутого Андрієві очі полізли на лоба.
— У вас танки?
— У нас танки! — немовби про щось звичне сказала співрозмовниця.
— Офігіти! — Андрій глянув на екран телефона, немовби не довіряючи своїм вухам, але там був номер дочки, а це очевидно була не вона. — А ти точно знаєш про танки?
— Сама бачила, — запевнила дівчина. — Я щойно звідти.
— Тю-у-у! — присвиснув Андрій. — Так це й у вас почалося! Звиздець!
Дівчина на тому боці трохи помовчала і сказала співчутливо:
— А вас гранатою, я бачу, сильно зачепило.
— Та трохи є, — зізнався Андрій. — Слухай, а що ваша влада?
— Не знаю. Збирається іти у підпілля.
— Ого! — Андрій відчув, як від почутого його відпускає і дзвін у голові, і запаморочення, ба навіть очі починають краще фокусувати реальність. — Оце діла! Ну нічого, тримайтеся! Ми зараз тут бігом переможемо і вам допоможемо!
— Та тримаємося, — зітхнула дівчина. — Дякую.
Вона поклала трубку, і Андрій ще раз подивився на телефон, неначе не вірив власним вухам. Це ж треба! І у Вільнюсі почалося! Але якщо там танки, то це Росія, хто ж іще? Значить вона під шумок київського Майдану почала окупацію Литви? Оце так діла!
Поки Андрій витріщався на власний телефон, з темряви виринув Семен із пляшкою води в руках. Він нахилився над товаришем:
— Осьо, ледь знайшов, такий бардак. Пий, — обережно, щоб не розлити, він відкрутив кришку.
Андрій вільною рукою взяв воду і почав жадібно пити, бо горло і губи пересохли ще від вибуху, а зараз новини з Вільнюса зробили їх іще сухішими.
— Слухай, — казав він у перервах між ковтками і знову брався до води, а тоді до слів. — Я тут... випадково... до Вільнюса додзвонився.... Так там теж танки на вулицях.
— Та іди ти! — не повірив Семен.
Андрій нарешті припинив пити і витер губи тильною стороною долоні.
— Реально! — запевнив він. — Я з дівчиною оце говорив, вона сама бачила.
— Та що ти вигадуєш? — Семен недовірливо скривився.
— Яке там вигадуєш! — обурився Андрій. — Каже, уряд іде у підпілля.
Навіть на Майдані, оточеному барикадами, ці слова звучали фантасмагорично.
— У підпілля? — перепитав Семен і зіщулив очі, немовби придивляючись. — А тебе, здається, сильно гранатою тарахнуло.
— Та клянуся! — рвонувся вперед Андрій.
Така гарячність примусила Семена замислитися.
— Не може того бути! — із сумнівом почав він, потім почухав потилицю під шоломом. — Хоча... якщо про танки правда, значить це Росія.
— А я що кажу!
— А якщо Росія, — продовжив міркувати Семен, — значить танки скоро будуть і в нас.
— В нас? — ця проста ідея якось не спадала Андрієві на думку.
— До бабки не ходи, — запевнив Семен. — А що це за дівчина, з якою ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рута», після закриття браузера.