Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Джон Удел, провидець у сфері технологій, на першій «Конференції Perl» 1997 року виголосив на цю тему промову. Він зазначив: звертаючись до серверної бази даних по інформацію, сайт закодовував дані в URL (уніфікований локатор ресурсів в інтернеті), і цей URL конструювався програмою; таким чином будь-який сайт перетворювався на компонент, що запускається програмою.

Програмісти давно використовували такі приховані ключі для віддаленого контролю над сайтами. Наприклад, пошукові рóботи — програми, за допомогою яких можна відвідувати і копіювати мільйони сайтів водночас, — були важливою складовою пошукових систем. Однак люди замислилися, як узагальнити віддалене звернення до сайтів і ввести конкретніші функції.

Формувалася повністю нова парадигма в інформаційних технологіях. Інтернет замінював персональний комп’ютер як платформа для додатків наступного покоління. Всесвітня мережа була найважливішою складовою цієї платформи, але обмін файлами між користувачами, розподілені обчислення й месенджери на зразок ICQ свідчили, що відбуваються масштабні зміни.

Отож у вересні 2000 року я знову зібрав людей, які, на мою думку, мали зустрітися й з’ясувати, що мають спільного.

Ми дійшли певних висновків після того «пірингового» саміту, і на початку наступного року організували «Конференцію O’Reilly пірингових систем і веб-сервісів». До 2002-го ми перейменували її на «Конференцію O’Reilly нових технологій» і зосередилися на темі «Будівництво операційної системи інтернету».

Досі пам’ятаю, як бентежили гостей мої теми: Napster й обмін файлами в інтернеті; розподілені обчислення і веб-сервіси. «Як це скласти докупи?» — питали вони. Для мене йшлося про різні аспекти еволюції інтернету, що перетворювався на спільну платформу для нових видів додатків.

Пам’ятайте: викласти потрібні елементи пазлу на стіл — перший крок до того, щоб зібрати цілісну картинку.

На першій конференції пірингових і веб-сервісів 2001 року Клей Ширкі оригінально підсумував перехід на мережеву комп’ютерну систему. Він розповів легенду про Томаса Вотсона Старшого, який керував IBM у часи зародження універсальних ЕОМ. Кажуть, Вотсон вважав, що в усьому світі має бути не більше п’яти комп’ютерів. Клей наголосив: «Тепер ми знаємо, що Вотсон помилявся». Усі розсміялися, адже у світі вже продали сотні мільйонів персональних комп’ютерів. Аж тут Клей приголомшив усіх зауваженням: «Вотсон суттєво перебільшував, достатньо й одного компа».

Клей Ширкі мав рацію: для всіх практичних застосувань нині працює лише один комп’ютер. Google працює на більш як мільйоні серверів; застосовує сервіси, що розподіляються між ними; надає миттєвий доступ до документів і служб, що надходять від майже сотні мільйонів інших незалежних серверів до користувачів, які отримують послуги на мільярдах смартфонів і персональних комп’ютерів41. Усе це переплітається в одне ціле. Джон Ґейдж, керівник наукових досліджень Sun Microsystems, виявився доволі далекоглядним, бо ще 1985 року вклав цю ідею в гасло своєї компанії: «Мережа — це комп’ютер».

Останній елемент пазлу знайшовся 2003 року — Web 2.0. Так само як програмне забезпечення Open Source, цей термін я лише поширював, а не запровадив.

Один із моїх перших працівників — Дейл Доґерті, який наприкінці 1980-х допоміг перетворити O’Reilly&Associates (пізніше — O’Reilly Media) з консалтингової компанії, яка спеціалізувалася на технічній літературі, на видавництво, що публікує таку літературу. Я вважаю Дейла співзасновником. Він зацікавився онлайн-виданнями, створив наш перший проект електронних книжок 1987 року і намагався розробити платформу електронних книжок — відкриту і доступну для всіх видавців. Саме ця людина і звернула увагу на можливості всесвітньої павутини.

Дейл Доґерті відкрив для мене мережу, познайомивши з Тімом Бернерсом-Лі влітку 1992 року. Ми відразу збагнули, що веб — важлива технологія, про яку варто написати в наступній книжці про інтернет і його комерційні можливості. Автор Ед Кролл тоді ще мало знав про веб, тому редактор O’Reilly Майк Лукідес, який працював над книжкою, написав відповідний розділ, і ми додали його, перш ніж книжка вийшла друком у жовтні 1992 року.

Ми продали понад мільйон примірників Едової книжки «Повний посібник користувача інтернету і каталог» (The Whole Internet User’s Guide&Catalog). Нью-Йоркська громадська бібліотека назвала її однією з найважливіших книжок ХХ століття42. Саме цей посібник познайомив світ із всесвітньою павутиною. Восени 1992 року, коли ми його опублікували, в усьому світі налічувалося близько двохсот сайтів, а за кілька років — багато мільйонів.

Згодом Дейл створив онлайн-журнал O’Reilly і назвав його GNN (Global Network Navigator — Навігатор глобальної мережі). У журналі розповідалося про людей і тенденції всесвітньої павутини, а також публікувався каталог найцікавіших сайтів. Це був перший портал (ми запустили його за рік до Yahoo!) і перший сайт із рекламою. Ми зрозуміли, що як приватна компанія не встигаємо за стрімким розвитком веб-технологій, але не хотіли втрачати контролю над O’Reilly, скориставшись венчурним капіталом. Тому 1995 року продали GNN компанії AOL. Це була перша транзакція контенту в бульбашці доткомів, що тоді назрівала.

Коли 2000 року бульбашка лопнула, венчурні капіталісти зневірилися, а ринки завмерли. Та ми все одно були переконані, що все­світня мережа активно розвивається. І от 2003 року на семінарі для керівництва O’Reilly Media ми визначили головне завдання: «розпалити ентузіазм навколо комп’ютерної індустрії». Дейл збагнув, як виконати це завдання. Міркуючи над ідеями з Крейґом Клайном, керівником компанії MediaLive International, яка організовувала конференції і давно прагнула співпрацювати з O’Reilly, Дейл вигадав термін Web 2.0 — друге «пришестя» всесвітньої павутини після краху доткомів. Я погодився на партнерство з MediaLive в підготовці нового заходу, який ми провели наступного року. Це була «Конференція Web 2.0». Організатором і третім партнером був Джон Баттелле — письменник і підприємець медіагалузі.

Так само як із ПЗ Open Source, ми креслили нову мапу, намагаючись скласти докупи рекламну модель Google «оплата за клік», Вікіпедію, файлообмінні системи Napster і BitTorrent, веб-сервіси, а також системи зведеного контенту на зразок блоґів. Так само як з Open Source, новий термін був суголосний духові часу, тому швидко прижився. Відбувся ребрендинг компаній, які стали «компаніями Web 2.0»