Читати книгу - "Panicoffski"

Їй, виявилося, за два дні перед тим циганка у Відні наворожила (а слід сказати, Нікі щойно розійшлася з коханим), що стріне вона своє справжнє щастя у Східній Европі. Тож я, немов пилип з конопель, стриб до її життя — і виявився НИМ «собствєнной персоной» тут, як тут. Поручнику, відкоркуйте шампанське! І я його таки відкоркував на пероні, проводжаючи дівчат назад до Відня. Вони були студентками-германістками в універі Ньюкасла. А у Відні того року практикувалися в мові. Коротше, домовилися тримати зв'язок, а тут раптом ні з тих ні з сих, Ґорбі відкриває наступного року хвіртку на Захід для тих, кого запрошують «у гості» знайомі иноземці. Ну я й незчувся, як уже в Лондоні осідаю, і не просто так, а з вірною супряжницею Нікі… А Лідс — то вже потім роботу тут гарну знайшов.

— Так ти ще й одружений? — Фабі, видно, дещо шокована.

— Не лякайся, котику, я ж не лякаюся, що в тебе бойфренд, з яким живеш, та ще й, виявляється, инший коханий чоловік! Ну-ну, все ок, я — твій з головою. Це було давно, і вже від довшого часу втратило чинність.

— Ви розлучилися, а чому?

— Ти знаєш, вона не любила орального сексу. Роками благав її, а вона все ні та ні. Змучила мене фізично, я зовсім уже змарнів було від цього.

— Яка жорстока жінка! — дещо перебільшено розсміялася Фабі й про всяк випадок взялася доводити, що вона — не така. Я гладив її по волоссю, але продовжував говорити:

— Ну, власне, кохана, до речи, ти ж знаєш бувальщину про того астронавта, який першим ступив на поверхню Місяця?

— Ні, а що сталося? — промуркотіла люба.

— Та, ні, просто дуже багато років був загадкою сенс слів, які він вимовив там. Він сказав: «Тож щасти вам, пане Ґурскі!» Тоді журналісти в різних інтерв'ю роками його випитували про це, а він все відповідає: ноу комент, хоч ти лусни! І от кілька років тому раптом ні сіло ні впало каже: вже можу розказати тепер. А тоді: «Щойно помер один пан на прізвище Ґурскі. Як я був малий, той мешкав із дружиною в сусідній хаті. Раз заліз до їхнього саду й через розчахнуте вікно почув, як Ґурскі просив жінку задовольнити його орально. А та як психоне, кричить: «Ага, не раніше смоктатиму твій старий хрін, ніж той малий із сусідської хати на Місяць полетить!» І ось цей день таки настав!» — і у цю таки мить я пройшов пункт, коли ще не пізно було повернутися і дав великий переможний салют потужним урочим залпом.

Тож так, Фабі, я є в Англії завдяки колишній дружині — місіс Нікі Панікоффскі. Вона дала мені право на проживання тута. Зараз же пересування у світі чомусь контрольовані. Христофором Колумбом чи великим хорватським мореплавцем Марком Полом, що зірвалися й чкурнули куди завгодно, нині бути зовсім неможливо. Уяви, якби стариганю Христофору довелося вистоювати чергу попід Ост-Індійською амбасадою й показувати там довідки про аналізу сечі! Мета подорожі? — Та шлях новий на Індію відкривати. — Ясно, готель зарезервували? А покажіть підтвердження. Квитки в обидва кінці? Працювати, бува, нелеґально не збираєтеся? — Та пішли ви, мля, на хер! Та дерти я хотів вашу Гамерику в дупу, а не відкривати, я шо, нанялся? Чи щось такого… А я ж викінчений мандрівник: сюди прагнув, лише щоб побачити світ! Що, до речи, успішно тепер і роблю. Та б’юроскептикам це пояснювати безглуздо, вони краще орієнтуються, коли хто на підлогу в конвульсіях впаде, штани скине або пашпорта з’їсть. Та я не про те. Одружитися є значно спокійніше, а до того ж іще й за щирим коханням! А ти, до речи, яким робом тут? Питаю тебе як сестру за нещастям «немодного» походження. Хоча насправді моднішого за твоє походження я уявити наразі не можу. Ну-ну, про це потім якось поговоримо. Це я так жартую…

Я маю італійський пашпорт, тож я — громадянка Унії. Мій небіжчик батько був італійського походження. І найважливіше у цій справі: мав документальні докази цього. Завдяки татові я — тут. Тож можна сказати, що я всім завдячую йому. З італійським пашпортом я могла бути в Америці, а тепер упевнено почуваюся тут, як удома. Я так винна перед батьком, так багато думаю про нього. Я мало його бачила всі ті роки з Леандром. Я була так поглинута своїми стосунками з ним, що майже зовсім віддалилася від тата, який змушений був залишити маму, брата і сестер. Він мешкав досить далеко, але нас любив усім серцем, та через маму не міг бачити. Він писав мені листи. Викладав свої почуття до мене. А мене це наче й не турбувало, так йому це, мабуть, виглядало. Не те, що листи мене не зворушували, але просто якось не сідалося, аби йому відповісти, все якось відкладалося на потім.

— Як його звали, котику?

— Зе. Потім він помер. Його знайшли лише за два тижні по смерти. Серцевий напад. Не було навіть кому похопитися по нього. Ми пішли до нього додому з Леандром. Це виглядало так страшно! Там була ще купа листів, які він нам писав і не відправляв…

І